Історія

Генерал Скаржинский и его дети: неизвестное о представителях известного рода

Без малого два с половиной столетия назад, на землях нынешней Николаевщины, пустил корни дворянский род Скаржинских. Первым представителем так называемой «херсонской ветви» рода был Петр Михайлович Скаржинский. Впрочем, «херсонскую ветвь» будет правильнее назвать «трикратской». Ведь именно маленькая слобода Трикраты, еще с середины 70-х годов XVIII века, стала родовым гнездом Скаржинских – здесь они рождались, жили и умирали, с Трикратами связаны имена самых известных представителей этого древнего литовско-польского рода.

При всем многообразии публикаций о Скаржинских, до сих пор возникает немало вопросов относительно дат и отдельных фактов их биографии. Работа с документами госархива Одесской области, датированными 1780-1855 г.г., в частности, с метрическими книгами Ольвиопольского, Новомиргородского, Бобринецкого и Елисаветградского уездов, помогла определить точные даты (по старому стилю) и воссоздать более полную картину жизни некоторых представителей рода.

В 1733 г. шляхтич из Троцкого воеводства Александр Кизимирович Скаржинский, который был волонтером в российских войсках на территории Польши, переходит из католичества в православие и получает имя Михаил. Это позволяет ему быстро продвинуться по карьерной лестнице: 7 апреля 1734 г. Михаил «определен в российскую службу переводчиком языков латинского и польского», а 18 июля 1737 г., «по усмотрению генералитета» – назначен сотником в Лубенский полк сотни Куриньской, что на Полтавщине. Входящий в казацкую элиту сотник имеет всевозможные имущественные преференции. Так, «за восприятие веры православной и за ревностные службы» М. Скаржинский получил в собственность 20 дворов в Чорнусской сотне полка.

В 1741 г. лубенский сотник женится на Марии Дьяковской. Средний из троих сыновей Петр, 1743 года рождения – стал родоначальником «трикратской ветви» Скаржинских.

Петр всецело посвятил свою жизнь военному делу. С 20-летнего возраста состоит на службе в Малороссийской войсковой канцелярии, вскоре получает чин военного товарища. В русско-турецкую войну 1768-1774 г.г. П. Скаржинский в чине поручика служит в казачьем полку, навербованного из поляков и украинцев, а также «из разных иностранцев славянской крови» (т. н. Нововербованный полк).

Согласно заключенному в 1774 г. Кючук-Кайнарджийскому мирному договору, турецко-подданные, воевавшие на стороне России, получали амнистию и право в течение года покинуть пределы Османской империи. Началась массовая миграция албанцев, греков, молдаван, волохов, болгар, поляков; с территории Турции в полном составе даже вышел полк, впоследствии названный Арнаутским. Российское правительство предложило переселенцам «вольности» только что уничтоженной Запорожской Сечи. Желая привлечь на малозаселенные земли Северного Причерноморья как можно больше людей, назначенный наместником Новороссийского края граф Григорий Потемкин в своих ордерах неоднократно подчеркивал, что «желающие тут селиться получат льготы и землю для вечного им жилища».

В июле 1775 г. казакам Нововербованного полка предложили поселиться по течению Днепра или Буга (по выбору самих казаков, только на 10 верст выше устья той реки, на которой будут селиться). Выбор казаков и командира полка секунд-майора Ивана Касперова пал на реку Буг. Так возникли селения Матвеевка, Баловное, Константиновка, Гурьевка, Себино, Новопетровское, Касперовка, Федоровка (Н-Одесса). Выше по течению Буга поселили и прибывших из-за границы арнаутов. Земля арнаутам отводилась на таком же основании, что и казачьему полку. Появились селения Троицкое, Михайловка, Скаржинка (Белоусовка), Арнаутовка (Дорошовка), Новогригорьевка, Раковец (Раково), Сокольская переправа (Булгари, Болгарка – ныне микрорайон Вознесенска).

Детальніше: Генерал Скаржинский и его дети: неизвестное о представителях известного рода

До Всесвітнього дня туризму

Щороку 27 вересня у світі відзначається День туризму.

За даними Головного управління статистики, на Миколаївщині у 2015 році діяло 60 суб’єктів туристичної діяльності (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі 5 туроператорів, 52 турагента та 3 суб’єкта, що здійснюють екскурсійну діяльність.

Суб’єктами туристичної діяльності реалізовано 5 тис. туристичних путівок на 50,3 тис. туроднів. Вартість реалізованих туристичних путівок становила 92,1 млн.грн.

У минулому році обслуговано 7,5 тис. туристів і всі вони громадяни України. З кожних 10 туристів 9 здійснювали подорожі за кордон і 1 – у межах країни. Серед туристів, які виїжджали за кордон, найбільшою популярністю користувалися подорожі до Туреччини та Єгипту.

Майже для всіх туристів (98,6%) основною метою подорожі були організація дозвілля та відпочинок.

Цінова ситуація на споживчому ринку області у травні 2016 року

У травні 2016р. порівняно з квітнем на споживчому ринку  Миколаївської області ціни зросли на 0,3%, з початку року – на 5% (по Україні, без урахування тимчасово окупованої території АР Крим і м. Севастополя та частини зони проведення АТО – на 0,1% та 5,2%, відповідно).

На споживчому ринку області продукти харчування та безалкогольні напої в середньому підвищились в ціні на 0,6%.

Вартість фруктів збільшилась на 3,3% за рахунок зростання в ціні ягід (полуниці) на 44,9%, лимонів – на 30,3%, натомість, банани подешевшали на 11,3%.

М’ясо та м’ясопродукти підвищилися в ціні на 2,4%, а саме: свіже, охолоджене, заморожене м’ясо птиці – на 5,7%, свинини – на 3,2%.

Риба та продукти з риби стали коштувати на 2,3% більше, молоко, сир та яйця – на 1,1%, олія та жири – на 0,5%, цукор, джем, мед, шоколад та кондитерські вироби – на 0,4%, хліб і хлібопродукти – на 0,3%.

Разом з цим, овочі здешевіли на 5,9%, у т.ч. капуста – на 30,3%, огірки, помідори, перець солодкий – на 14,8%.

Приріст цін на алкогольні напої, тютюнові вироби склав 3,9%.

Оплата за житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива зменшилась на 1,8% внаслідок зниження тарифів на природний газ на 4,3%.

Подорожчання у сфері транспорту на 3% відбулось під впливом зростання вартості стоянки особистого транспорту на 8,5%, дизельного пального – на 6,9%, бензину марок  А-92 – на 6,2% та А-95 – на 5,2%, послуг з заміни мастила – на 4,1%, легкових автомобілів, вироблених в Японії – на 3,5%.

Одяг і взуття,  предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла зросли в ціні на 1%.

У сфері охорони здоров’я ціни підвищились на 0,9% під впливом здорожчання  вітчизняних антибіотиків на 3,2%, мазей – на 3,1% та жарознижувальних і знеболювальних препаратів – на 2,7%. Крім того, на 3,2% подорожчали послуги санаторно-курортних установ.

Ціни у сфері відпочинку і культури знизилися на 3,3%, зв’язку – на 0,4%.

Вартість послуг ресторанного, готельного бізнесу та освіти залишилась на стовідсотковому рівні.

Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області інформує

   Наприкінці грудня минулого року Урядом ухвалено рішення щодо оптимізації структури окремих районних управлінь Пенсійного фонду України шляхом їх об’єднання. Передусім такий крок стосується районів з невеликою кількістю пенсіонерів. Безумовно, виникли питання для чого потрібно об’єднувати районні управління, що таке об’єднання дасть людині та державі? Навіть поширюється інформація про те, що у зв’язку із таким об’єднанням в окремих районах взагалі ліквідують управління Пенсійного фонду, а пенсіонерам доведеться їхати за десятки кілометрів для вирішення своїх питань.

Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області інформує громадськість про те, що кількість управлінь Пенсійного фонду в районах та містах Миколаївської бласті зменшиться з 24 до 22. При цьому погіршення якості обслуговування пенсіонерів, застрахованих осіб і страхувальників не буде. Фахівці з питань пенсійного забезпечення в Арбузинському та Врадіївському районах працюватимуть і надалі в тих самих приміщеннях, залах обслуговування, кабінетах, як і до об’єднання. Об’єднання кількох управлінь в одне не тягне за собою скорочення спеціалістів, які зайняті наданням послуг. Оптимізовано буде керівний склад.

Таке об’єднання є суто організаційним і його мета - покращити якість управління в пенсійній системі, ефективно та економно витрачати матеріальні та фінансові ресурси, оптимізувати зусилля працівників.

Об’єднання дасть змогу скоротити саме керівний апарат, централізувати функції кадрової та бухгалтерської служб. У підрозділах фонду  продовжуватимуть працювати спеціалісти з обслуговування громадян, призначення, перерахунку та виплати пенсій, платежів до пенсійної системи, контрольно-перевірочної роботи, ведення електронних реєстрів, підтримки, адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем, юридичної служби, які надаватимуть всю необхідну інформацію відповідно до запитів громадян, страхувальників та застрахованих осіб, повноваження керівників вищезазначених структурних підрозділів залишаються незмінними.

Отже, оптимізація територіальних органів Пенсійного фонду - це ще один важливий крок на шляху створення якісно нової системи пенсійного забезпечення, головною його метою і критерієм оцінки є схвальні відгуки громадян щодо якості наданих послуг!

До уваги громадян. Порядок отримання витягу з кадастру самостійно

   У рамках реалізації програми електронне урядування, з серпня 2015 р. в Україні запроваджено нову можливість щодо замовлення витягу з кадастру онлайн з оплатою послуги банківською карткою.

Щоб замовити витяг з ДЗК онлайн, перейдіть на сайт Публічної кадастрової карти та знайдіть свою ділянку за 19-тизначним кадастровим номером.

Результат адміністративної послуг, не залежно від місця знаходження земельної ділянки,  замовник може отримати в любому центрі надання адміністративних послуг України.

ВАЖЛИВО ЗНАТИ:

         А) На отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право:

1.    Власники, користувачі даної земельної ділянки або уповноважені ними особи (за довіреністю);

2.    Спадкоємці осіб, зазначених у пункті 1, або уповноважені ними особи (за довіреністю);

3.    Особа, якій належить речове право на дану земельну ділянку.

4.    Інші особи, які зазначені в частині 5 статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та в пункті 175 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

         Б) Відмова у наданні відомостей з Державного земельного кадастру надається у формі повідомлення у разі, коли:

1.    У Державному земельному кадастрі відсутні запитувані відомості;

2.    Із заявою про надання відомостей з Державного земельного кадастру звернулася неналежна особа (див. пункт А)

3.    Документи подані не в повному обсязі та/або не відповідають вимогам, встановленим законом.

         В) Вартість послуги «Надання відомостей з Державного земельного кадастру у формі Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку»:

Надання відомостей з Державного земельного кадастру у формі Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку здійснюється на платній основі.

Розмір плати за надання послуги визначений Порядком справляння плати за надання Державним агентством земельних ресурсів та його територіальними органами платних адміністративних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України  від 1 серпня 2011 р. № 835.

Станом на 20.07.2015 розмір плати за надання Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку адміністративної послуги становить
53 (п’ятдесят три) грн. 00 коп.

Також може бути утримана певна комісія банку за проведення платежу.

Інструкція з використання електронного сервісу «Замовлення через мережу Інтернет Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку»

«Прозорі інтегровані офіси» - Центри надання адміністративних послуг на Миколаївщині

   6 вересня 2012 року ухвалено Закон України «Про адміністративні послуги». Його проект готувався робочою групою Міністерства юстиції більше чотирьох років, взявши за основу доктрину адміністративних послуг, розроблену Центром політико-правових реформ з урахуванням кращого зарубіжного досвіду.

Закон «Про адміністративні послуги» містить чимало позитивних новацій. Насамперед, це впровадження ідеї служіння держави громадянам, забезпечення реалізації прав громадян та суб’єктів господарювання через надання адміністративних послуг.

Закон вимагає від органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій утворення центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП), що повинно створити зручніші та доступніші умови спілкування громадян з владою.

Вже зараз у містах обласного значення та районних центрах області почали працювати «прозорі інтегровані офіси» - Центри надання адміністративних послуг.

Детальніше: «Прозорі інтегровані офіси» - Центри надання адміністративних послуг на Миколаївщині

Історія Братьского району

Північне Причорномор’є, де розташований Братський район – досить значна частина території  України. Вченими, що вивчали цю територію  було доведено, що давні слов’янські поселення на території району існували уже півтори-дві тисячі років тому. Про це переконливо свідчать дві сотні стародавніх могил-курганів, що височать у примертвоводських степах по всій території Братщини. Розкопки, виконані археологами, підтвердили, що ці дивовижні і величні пам’ятники, набагато давніші від уславлених єгипетських пірамід і належать до прадавньої слов’янської культури.

В 14-16 століттях широка смуга українського степу була заселена втікачами із кріпацької неволі, які заснували Запорізьку Січ. На території нашого району в ті часи виникла козача слобода Камянуватка, потім Орлове Поле, а в 16-17 столітті гайдамацькі села - нинішні Ганнівка, Костувате, Мостове, Лісове , Кам'янокостувате, Антонопіль, Крива Пустош.

З більш пізніших історичних джерел відомо, що Причорноморські землі активно заселялись уже у ХVІІІ столітті імператрицею Катериною-ІІ при активній діяльності князя Г.Потьомкіна.

Селище Братське, спочатку як хутір, виникло ще на початку ХVІІ століття на козачій переправі по шляху на Соколи ( Вознесенськ). До хутора-зимівника стали переселятися козаки та осідати гайдамаки та кріпаки, що  втекли з неволі. Хутір переріс у село. Його назвали Братське. За однією з версій істориків, ця назва пішла від слова „братчики” (товариші), як іменували один одного при звертанні козаки та гайдамаки. За іншою версією селище було назване Братським на честь трьох братів Живковичів, які в 1788 році одержали від Катерини ІІ  45 тис. десятин землі на цій території. Пан Живкович намагався наповнити село ремісниками, торговцями, розвинути його і перетворити в містечко. Він давав ділянки під оселі, сприяв будівництву хат. В Братське з різних місць переселялися міщани.

Щоб мати до столу свіжу птицю, Живковичі в середині минулого століття звеліли загатити міцною греблею скелясту балку за бугром на схід від Братського, обсадити ставок лісом і побудувати над ним пташню. Після відміни кріпацтва німці - орендатори Антони продовжували вирощувати там для пана гусей, качок, курей - цесарок. Хутір став називатися Птичим (Антона).

Процвітали торгівля, гончарство, ткацтво, обробка шкір, шевство і кравецтво, шорництво, столярне та ковальське діло.

У 1828 році Братське одержало статус містечка. Було збудовано вітряки, водяний млин, олійні, чинбарні, церква.

В 1864 році Братське стало центром волості. Пан своїм коштом побудував приміщення для волосної управи, в якому зараз знаходиться редакція райгазети «Перемога», а на місці колишньої церкви знаходиться кінотеатр «Дружба» нині там Будинок культури.

Братське довгі роки – аж до революції 1917 року, територіально підпорядковувалось Єлисаветградському  повіту Херсонської губернії.

Згодом при проведенні адміністративно-територіального поділу УРСР відповідно до Постанови №310  ВУЦВК в березні 1923 року був створений Братський район із Ганнівської та Братської волостей, який до 1944 року належав Одеській області. Після закінчення Великої вітчизняної війни район було  приєднано до Миколаївської області.

У 50-60 роки районом керували :  О. Гришанін, Т.А. Крищенко, Є.Д. Костюк, М.Г. Єнін, І.В. Ященко, В.Т. Юрченко, І.Д. Власов, П.П. Краков'як,  перший секретар райкому партії (1968-1986рр.) Б.І. Турбаївський ( Орден Леніна, Трудового  Червоного прапора, медаль «За трудову доблесть»), голова райвиконкому  -  І.І. Міщенко.

Знання та вміння розвитку сільськогогосподарського виробництва  віддали: І.І. Гавриляк, А.І. Ботнаренко, С.В. Шалигін, П.П. Цуркан, М.Л. Вчорашній, С.Я. Поляков, І.Г. Агарков, М.М. Юдов, К.І. Буцан, І.О. Куліш., Д.І. Куцовський, О.А. Волик, В.К. Новік.

Знані братчани добрими справами - С.Л. Могильницький, А.М. та В.О. Коноваленки. Вагомий внесок у розвиток району зробили О.М. Плахотник, І.М. Поліщук, В.П. Плюта, М.О. Дробітько, А.Г. Саньков, Г.П. Пасічник, М.Є. Тепла, М.М. Капінус, І.П. Василюк, О.О. Гончаров, Т.І. Чамата,   Г.М. Мамедов. Пошаною і повагою братчан  користуються лікарі Л.В. Коропатнюк, М.А Черно, К.В. Столяренко, працівники культури  - подружжя Хілобків -  Надія Миколаївна та Микола Андрійович, В.В. Григораш, А.В. Печенюк, Н.І. Кравчук, Г.О. Бистріцька, редактор районної газети «Перемога»  С.В. Самойленко, краєзнавець М.М. Радкевич.

Історична довідка. Березанський район

Березанка(до 1914 р. Александерфельд, до 1923 р. Суворово, до 1966 р. Тилигуло- Березанка) - селище міського типу (з 1966 р.), центр однойменного району. Розташованийв долині річки Сосик, близько Сосицкого лиману. Відстань до обласного центру - 57 км, до найближчої залізничної станції Березівка на лінії Одеса - Помошня Одеської залізної дороги - 50 км. В 2 км від селища проходить автодорога Миколаїв - Одеса. Населення - 4500людей. СелищноїРади підлеглі села Андріївка, Малахове, Марківка й Попільне.
Прозаселення території нинішнього селища і його окраїн у далекій давнині свідчать виявлені тут залишки поселень епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоріччя до н.е. ) і скіфського часу (IV-II вв. до н. ери).
В XVI-XVII вв. встепах, що прилягають до Березаського, Сосицкогой Тилигульськоголиманів, кочували ногайськіорди, зокрема Едисанська (Очаковська). Борючись за звільнення споконвічних слов'янських земель від завойовників, сюди не раз приходили загони запорізьких козаків. Про одне з таких рейдів запорожців, що зупинилися на річці Сосик (у районі нинішнього селища), згадується в меморіалі військового судді Головатого від 14 серпня 1769 р. Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. з авангардними частинами російської армії тут кілька днів перебував російський полководець А. В. Суворов.
Після звільнення території Північного Причорномор'я від турецьких завойовників,землями в цій місцевості довгий час володіли поміщики Погорєльські, а пізніше - Арнольди. В 1866 р. 32 вихідця з німецьких колоній на Одещинікупили в поміщика А. Арнольди 3337 десятин землі. На лівому схилі Сосицкійбалки було засноване поселення, яке вперше згадується в письмових джерелах за 1876 р. за назвою Александерфельд. Користуючись наданими царським урядом пільгами й володіючи великими ділянками землі (від 25 до 225 десятин), колоністи успішно розбудовували своє господарство. В 1882 р. тут в 60 дворах проживало 386 людей. З 1879 р. село стало центром волості .
Колоністи займалися товарним землеробством, вирощуючи на продаж переважно пшеницю. Крім того, розводили  велику рогатухудобу, свиней. Більшість хазяїв володіли 1-2 десятинами виноградників, мали по 15-20 робочих коней, 10-15 корів і 5-10 свиней. У загальнім користуванні поселенців перебувало 8 десятин саду .
Розташування села поблизу жвавої дороги створювало сприятливі умови для збуту сільськогосподарської продукції на ринках Миколаєва й Одеси. Щонеділі в Александерфельдізбиралися базари, два рази в рік - багатолюдні ярмарки. Наприкінці  XIX в. у селі діяли паровий млин, маслобійня, шкіряні, швейній ковальські майстрині. В 1882 р. тут налічувалося 45 ремісників. Біля села колоністи добували будівельний камінь, який збували по 5 руб. за кубічний сажень. 24 торговця мали свої крамниці. Завдяки наявності сільськогосподарської техніки й достатньої кількості робочої худоби, а також застосуванню органічних добрив місцеві хазяї кожний, навіть несприятливий по погодних умовах, рік одержували з десятини врожай більш високий, чому селяни сусідніх сіл Адамівки й Анатолівки, більшість яких володіли невеликими наділами .
Через малоземелля й потреби частина жителів цих сіл змушена була наймитувати в господарствах колоністів. Крім них, тут трудилися ще й сторонні сезонні сільськогосподарські робітники з Київської, Подільської й Полтавської губерній. Більшість заможних хазяїв наймали на річну роботу до 5 і на сезонну - до 15 сільськогосподарських робітників. Умови життя й праці батраків були вкрай важкими. Жили вони в стайнях, а харчувалися на т.зв. чорній кухні. Частина селян- бідняків, що працювали в господарствах колоністів, осідала в Александерфельдіна постійне проживання. Крім того, біднота села поповнювалася за рахунок німецького населення, серед якого також відбувався процес класового розшарування. За даними земства, в 1890 р. 10 проц. населення Александерфельда становили безземельні селяни , яким теж доводилося наймитувати в багатіїв. Оплата праці батраків не перевищувала 20 коп. у день. Особливо страждали від засилля александерфельдских куркулів бідняки найближчого села Адамовки. У неврожайні роки багаті колоністи позичали місцевим батракам хліб на кабальних умовах, а плату за їхню роботу, користуючись напливом дешевої робочої сили з інших губерній, рік у рік знижували. Це обурювало селян. Навесні 1905 р. вони відібрали в куркулів і сусіднього поміщика худобу, майно. Місцеві батраки припинили роботу, вимагаючи від багатих колоністів підвищення оплати праці. Удавшись до жорстоких репресій, влади придушили селянські хвилювання. Медичної допомоги основна маса жителів на місці не одержувала. Донайближчого лікаря їм доводилося їздити за 40-50 верст - у село Ландау або місто Очаків . В Александерфельді часто спалахували епідемії тифу, холери, дифтерії, дизентерії й інших хвороб, від яких страждали в першу чергу сільськогосподарські робітники, що жили в антисанітарних умовах. Напередодні Лютневої буржуазно-демократичної революції в селі почав працювати фельдшерський пункт. В 1866 р. тут відкрилася німецька парафіяльна однокласна школа (в 1880 р. була перетворена в чотирикласне реальне училище). Заможні колоністи посилали своїх дітей у міста для навчання в гімназіях.

Детальніше: Історична довідка. Березанський район

Історична довідка. Баштанський район

Історичний шлях міста Баштанки (до 1928 року Полтавки) починається з 1806 року, коли на казенних землях, де вона тепер розташована, царський уряд оселив переселенців з Полтавської та Чернігівської губерній.

Наприкінці 20-х років ХІХ ст. Полтавка стала військовим поселенням. У 1830 році вона входила до складу 1-го Бузького уланського полку. В селі на той час налічувалося 214 дворів і 1216 жителів.

Наприкінці ХІХ ст. в селі, що за адміністративним поділом як центр волості входило до Херсонського повіту Херсонської губернії, розміщувалось волосне управління, земська поштова станція, мешкало понад 7 тис. чоловік. Щотижня відбувався базар, тричі на рік – ярмарок. У 1887 році в селі діяло 44 дрібні, переважно борошномельні, підприємства і торгувало 27 крамниць. За даними на 1905 рік тут налічувалося 9 ковалів, 5 шевців, 12 теслярів і 3  ткачів.

Першу школу в Полтавці було відкрито 1860 року. Наступного року розпочала роботу церковнопарафіяльна школа, яку відвідувало 20 дітей. З 1866 року в селі відкрилася перша земська школа, через 2 роки – друга, а в 1897 році – третя. У 1912 році земство побудувало в Полтавці першу дільничу лікарню на 10 ліжок.  Силами місцевої інтелігенції в Полтавці в 1899 році було створено селянський театр. Організатором його був начальник поштового відділення К.І. Балафатов.

Детальніше: Історична довідка. Баштанський район

Історична довідка. Арбузинський район.

В місцях, де тепер розташована Арбузинка, в середині XVIII ст. шукали прит тулку кріпаки-втікачі з Брацлавщини, Київщини, Поділля, Волині, учасники селянсько-козацьких повстань на Україні. На річці Арбузинці в ті часи виникло кілька дрібних поселень: Гайдамацьке, Молдаванське, Литовське. В поселенні Гайдамацькому була навіть православна церква . Невдовзі сюди ще прибуло кілька сімей з Полтавщини. Всі поселення згодом злилися в одне село Арбузинку. Жителі його спочатку перебували на становищі казенних селян. Але через кільїуі років село і навколишні землі були відведені сенатом поміщикам-колонізаторам Дауен-гауеру і Окснеру. Переважна більшість жителів стала кріпаками. В 1812 році казен¬них селян в селі залишилося лише 24 ревізькі душі . Всього ж у ньому налічувалося понад 300 мешканців, які жили з хліборобства, скотарства, дехто – з гончарства. Всі селяни сплачували подушний податок, виконували гужову, будівельну повинності.

1817 року Арбузинку переведено в розряд військових поселень. У селі розмістився ескадрон 3-го полку Бузької уланської дивізії , який перебував на повному утриманні місцевих жителів. Поселенці займалися не тільки військовою справою, а й хліборобством. Всі юридично-правові питання вирішували офіцери. За найменшу провину поселенців карали нагаями. В 50-і роки XIX ст. кількох чоловіків, які висловилися проти нестерпної муштри, жорстоко побили. Не витримавши знущань, поселенець Малинов у 1857 році покінчив життя самогубством. У 1857 році, на час ліквідації військових поселень, населення Арбузинки становило 2390 чоловік . За указами 1866-67 рр. жителі її були переведені на становище державних селян. Наділи одержали 1418 ревізьких душ. Було викуплено 13,6 тис. десятин землі . Поміщики та куркулі прирізали собі 2,4 тис. десятин общинної землі. Землевласникам Дауенгауеру, Окснеру належало по 1 тис. десятин, 12 куркулів мали по 50 – 70 десятин, а дехто й до 300. Колишні військові поселенці та солдати у відставці одержали землю в різних місцях. Бідняки стали довічними боржниками держави. З 13,6 тис. десятин общинної землі 11,2 тис. були податними. Селяни щорічно сплачували державі понад 10 тис. крб. Викупні недоїмки весь час зростали. В 80-і роки вони становили суми, які часто перевищували все, що заробляли селяни за рік, або навіть і за два .

Детальніше: Історична довідка. Арбузинський район.