СТАТИСТИКА ВІДВІДУВАНЬ

5078560
Сьогодні
Вчора
На цьому тижні
Цього місяця
Попереднього
Загалом
38
3488
3526
63090
145937
5078560

Ваша ІР адреса: 54.92.193.89
2018-11-20 00:05

Відпочинок

Єланецький степ Друк E-mail

Розташування заповідника

У 1996 році з метою охорони найбільшої у Північно-західному Причорномор'ї ділянки цілинного степуУказом Президента України на території Єланецького і Новоодеського районів був створений природний заповідник “Єланецький степ” площею 1675,7 га. Це перший і поки що єдиний степовий заповідник у Правобережній Україні.

Історія його створення почалася досить давно. У 1978 році тут було організовано заказник місцевого значення "Роза" площею 300 га. У 1982 році вже на площі 976 га було створено ландшафтний заказник місцевого значення "Єланецький". У 1990 році з ініціативи місцевих природоохоронців та після неодноразових звертань учених було прийнято рішення про резервування 2000 га під майбутній заповідник "Єланецький", а в липні 1996 року вийшов Указ Президента України про створення заповідника, який дістав остаточну назву "Єланецький степ". Від тих часів у заповіднику лишились зоопарк та "Палац природи". Перший був створений у заказнику "Роза" в 1978 році за допомогою фахівців з "Асканії Нова". Це огороджена ділянка степу площею 70 га, де в напіввільному стані утримуються бізони, кулани, олені плямисті та муфлони. Так званий "Палац природи" був побудований у 1979 році з метою налагодження відпочинку та екологічної освіти дітей і юнацтва. Він чудово вписується в оточуючий ландшафт і складається з красивої триповерхової будівлі оригінальної архітектури та ряду допоміжних споруд (обсерваторія, їдальня, душові, відкриті майданчики тощо).

Згідно з фізико-географічним районуванням, заповідник "Єланецький степ" розміщений у межах Дністровсько-дніпровської провінції Північностепової підзони Степової зони, на південному заході Східноєвропейської рівнини, на степових відрогах Придніпровської височини Південнобузько-Дніпровського межиріччя.

Клімат на цій території помірно континентальний з теплим тривалим літом, малосніжною зимою, дефіцитом вологи, частими посухами та суховіями. Середньорічна температура повітря + 8 °С, середня січня ­– 4 °С, а липня + 21, 22 °С. Максимальна температура (липень) сягає + 38 °С, мінімальна (січень) –23 °С. Середня тривалість безморозного періоду на грунті 150-160, а в повітрі 170–185 діб. Вегетаційний період триває 215–220 діб. Заморозки закінчуються в кінці березня – на початку травня, а починаються у другій половині вересня – першій декаді жовтня. Зими малосніжні, з частими відлигами, проте в окремі роки ґрунт може промерзати на глибину до 54 см. Середньорічна сума опадів 438 мм, найбільша їх кількість (до 300 мм) випадає у вигляді злив у теплу пору року, особливо в червні–липні. Для другої половини літа характерні сухість повітря і суховії. Весни також посушливі і супроводжуються суховіями, навіть пиловими бурями. В середньому протягом року буває 16-20 днів із суховіями. В холодну пору року переважають північно–східні, а в теплу північно–західні вітри.

Територія заповідника являє собою яружно–балковий комплекс, який включає нижню частину кількох великих балок (Прусакової, Орлової та Рози) і належить до гідрографічної мережі річки Громоклії – лівої притоки ріки Інгул. Днища балок широкі, здебільшого вирівняні, а схили подекуди порізані різними за розмірами, як правило, сильно задернованими ярами. Крутизна схилів звичайно не перевищує 15°, але в окремих місцях досягає 30–40° і більше.

Найпоширенішими ґрунтоутворювальними породами на плакоріях є леси, а на схилах балок вапнякова жорства, мергелі та суглинки. У ґрунтовому покриві переважають малогумусні й щебенюваті чорноземи, а також виходи лесів та елювію вапняків. Характерною ознакою ландшафту заповідника, яка надає йому мальовничості, є виходи вапняків, котрі місцями утворюють досить високі і круті стінки. Подекуди по днищах балок виходять червоні граніти, чиї великі, окатані водою брили виглядають дуже красиво.

Постійних водотоків на території заповідника немає. По днищах балок проходять русла струмків, які наповнюються водою лише навесні та під час дощів і літніх злив. Проте завдяки особливостям геологічної будови (наявності кількох шарів водопідпірних глеїв) тут існує принаймні три водоносних горизонти, водою яких наповнюються колодязі та джерела, а в Прусаковій балці утворилися досить великі заболочені ділянки, де вода зберігається навіть у посушливі сезони. Від численних колись джерел води у заповіднику залишилось лише одне. Внаслідок бездумної оранки більшість з них зникла під шаром ґрунту, що змивається з навколишніх ланів. З часом, за умови перегляду засобів землекористування, вони можуть відновитися і знову стати прикрасою цих місць.

Територія заповідника, незважаючи на відносно невеликі розміри, характеризується значним різноманіттям. В ньому широко представлені елементи яружно-балкової системи (схили різної крутизни, рівчаки, відшарування вапняків та гранітів, тимчасові і постійні водотоки тощо), ростуть природні та штучні деревно-чагарникові насадження, є плакорні ділянки, а також залишки гідротехнічних споруд тощо. Це, у свою чергу, зумовлює багатство рослинного і тваринного світу.

Флора заповідника

За складом і територіальним розподілом рослинності заповідник "Єланецький степ" помітно відрізняється від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають перелоги різного віку. Через це одним з основних завдань заповідника поряд з охороною ділянок цілинного степу є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках. Це дуже важливий і актуальний напрям діяльності, який надає заповідникові особливого значення. Відбитком недавнього господарського освоєння території заповідника (інтенсивне випасання худоби, оранка, проведення лісомеліоративних заходів) є наявність у складі його флори великої кількості бур'янів і культивованих (здичавілих, випадкових, висіяних та інтродукованих) рослин (69 видів, або 21,7 %).

Водночас природна рослинність заповідника є надзвичайно багатою і різноманітною. Вона представлена переважно справжніми степами різних варіантів та їх кам'янистими різновидами, а також лучно-степовими, лучними, лучно-болотними та оригінальними чагарниково-деревними комплексами. У 1997 році тільки судинних рослин у заповіднику налічувалось більше 418 видів. За кількістю переважають степові та лучно-степові види. У складі флори зареєстровано багато регіонально-рідкісних, ендемічних видів і тих, що занесені до Червоної книги України. Виявлено рослинні угруповання, які занесено або буде занесено до Зеленої книги України. Зокрема, 17 видів занесено до Червоної книги України (5 видів ковили: волосиста, Лессінга, найкрасивіша, українська та вузьколиста; астрагали: шерстистоквітковий та пухнастоквітковий, сон чорніючий, дрік скіфський тощо) і 7 видів рослин з Європейського червоного списку (наприклад, гвоздика ланцетна, смілка бузька, карагана скіфська, перлівка золотолускова тощо). Ендемічних рослин тут 32 види.

Різноманіття рослин у всі сезони створює неповторну красу краєвидів заповідника, забарвлює їх у різноманітні кольори, одягає степ у пухнасті ковилові ковдри, прикрашає його квітучим різнотрав'ям.

Фауна заповідника

Тваринний світ, незважаючи на значну освоєність навколишніх територій та наслідки колишнього господарювання в самому заповіднику, зберіг головні зональні особливості.

На території сучасного заповідника та його найближчих околиць мешкає приблизно 1500 видів безхребетних тварин, з них 158 видів (більше 10 %) є рідкісними або регіонально-рідкісними і потребують охорони. Більше третини їх занесено до Червоної книги України (16 видів перетинчастокрилих, зокрема, сколія степова; джмелі: моховий, лезус вірменський, глинистий і яскравий; 32 види метеликів, у тому числі бражники олеандровий, дубовий, скабіозовий, мертва голова, махаон, подалірія, поліксена) і до Європейського червоного списку (сатурнія грушева, товстун багатобугорчатий, дибка степова всього 8 видів). Близько 40 % безхребетних становлять мешканці степу, а решту – різних деревно-чагарникових угруповань, лук та види, що не віддають переваги жодному біотопу. Дуже цінним і різноманітним виявився комплекс комах – природних опилювачів рослин (дикі бджоли, джмелі тощо).

Загальна кількість зареєстрованих у заповіднику та на прилеглих ділянках хребетних тварин у 1997 році становила 113 видів. З них 15 видів (більше 13%) включено до "червоних списків" різного рівня (полози чотирисмуговий та жовточеревий, шпак рожевий, балобан, лунь польовий, лежень, тхір степовий, борсук тощо). Найбільшим різноманіттям відрізняються птахи 66 видів, потім ссавці 34 види. Плазунів виявлено 7, а земноводних 6 видів. Серед земноводних домінує ропуха зелена, а серед плазунів ящірка прудка. Вражає велика щільність популяції полоза чотирисмугового, або Палласового, який трапляється майже на всіх ділянках заповідника, проте перевагу віддає стрімким, місцями кам'янистим і не дуже зарослим чагарниками схилам балок. Серед птахів є мешканці відкритих просторів та деревно-чагарникових заростей, а також види, що живляться у степу. Домінують жайворонок польовий та щеврик польовий, численними є чекай лучний, славка сіра, вівсянка садова, припутень та інші. Надзвичайно багато для такої невеликої території хижаків, насамперед дрібних соколів, лунів, сов. 3 інших цікавих видів трапляється сиворакша, хоч вона дедалі більше стає рідкісною в Україні, кам'янка-танцюристка, шпак рожевий та лежень. Серед ссавців переважають дрібні гризуни, зокрема нориця лучна. Непогано почувається байбак, який нині тримається трьома колоніями загальною кількістю близько 100 особин (більшість з них так і залишились у вольєрі, куди цих звірів було випущено на початку 80-х років). 3 хижих ссавців переважає лисиця, у невеликій кількості трапляється борсук, зрідка заходить вовк. Через велику кількість лисиць на досить низькому рівні утримуються популяції куріпки, фазана, зайця русака та байбака. 3 диких копитних в заповіднику мешкає козуля, зустрічається дикий кабан.

За складом рідкісних, ендемічних і тих представників флори та фауни, що занесені до Червоної книги України, заповідник "Єланецький степ" безумовно має велике наукове та природоохоронне значення. Однак не менш важливим є сприймання його як частки ландшафту Правобережжя України, що в природному стані майже не зберігся. Головною і невід'ємною складовою цього ландшафту є тварини та рослини, які поки що не стали рідкісними, але зумовлюють зональну своєрідність регіону, і без них неможливо уявити собі степ. Зберегти цей ландшафт у всій його цілісності головне завдання заповідника. У ньому є всі умови для відновлення природних рослинних комплексів, акліматизації деяких рідкісних видів тварин та репатріації окремих степових видів рослин, які були втрачені внаслідок антропогенної трансформації довкілля.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:53
Над Кодимою Друк E-mail

Якщо пройти від села Кримки болотяним лугом, перебратися по потемнілій дерев'яній кладці через Кодимураптом пірнеш у зелений шум. Лопочуть на вітрі акації, солідно ворушать листям красені-дуби. Звідси, від Кодими, починається Катеринівський ліс. Його заклали у тридцяті роки минулого століття на сипучих пісках. Важко приживалися дерева, особливо сосни, що складають нині велику частину лісу. Але тепер тут на 1,5тисячах гектарів росте понад десяток порід дерев -дуби, верби на болотах, ясені, граби, клени, білостовбурні берези...

Ліс обвивають численні рукави Кодими, що здебільшого поросли очеретами, осокою і верболозом. Тут кілька лісових озер. Водойми, покриті густою кугою, місцеві жителі називають сагами. Саги оточують досить великі ділянки суходолу, утворюючи Казенний острів. Якщо забратися сюди рано ранком, то, здається, бачиш природу в її первісній красі. Причаївшись за деревом, можна спостерігати за граціозними оленями і швидконогими козулями. У різноголосиці пташиного гомону виділяються сольні арії солов'їв. Іноді “сигналять” самці-фазани. Якщо повезе, зустрінете дику свиню з виводком – смугасті поросята лакомляться жолудями і грибами, риють землю, вишукуючи їстівне коріння.

У лісі над Кодимою серед безлічі дерев є і такі, котрі привертають увагу своєю незвичайністю, навіть унікальністю. Наприклад, ялиновий гай – цілий гектар! – єдина в області така посадка. На південних пісках, під палючим сонцем – це досить рідке явище. Адже, доглянута, ялина укоренилася там, де раніше ніколи не росла. Тому і цінність цього гайка велика, і віднесений він до пам'ятників природи. Виділяється і стара верба посередині Катеринівського лісу. Вона втричі, чи й навіть, вчетверо старіша за увесь цей лісовий масив. Лісу ще не було, коли верба стояла в розквіті. В іншому кінці лісу, майже під самою Кодимою, ще один пам'ятник природи – три дуби. Дубам цим теж набагато більше років, ніж рукотворному лісу – більше ста. А навколо – сорокарічні сосни. Прекрасний змішаний ліс. Дуб надає йому міці, сосна –аромату, береза – витонченості, ялина – шляхетності.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:53
Новоодеські плавні Друк E-mail

Самої річки не видно: скільки бачить око, розлилося зелене море очеретів. Човен пливе по мутній воді, густо обсипаній ряскою. Довгий вузький коридор між густими заростями виводить на велике, чисте від буйної рослинності плесо. Тут не глибоко. Вода тиха, стояча, рудуватими острівцями росте латаття. Дичини тут – аж кишить, головним чином качки-лисухи. Плавають зграйками, поринають, добуваючи їжу, жирують. Фауна плавнів досить багата і різноманітна. Крім птахів, водяться тут ондатри, черепахи, змії. Умови для них відмінні, є де сховатися від зацікавленого ока – плавні займають близько 30 квадратних кілометрів, є чим поживитись. Навесні і восени під час масових перельотів плавні стають для пташиних зграй своєрідною базою відпочинку.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:52
Гранітно-степове Побужжя Друк E-mail

Дивне місце! Рівнинний і спокійний Південний Буг тут перетворюється на бурхливу гірську ріку. Від Мигії до Олександрівки, майже на протязі 40 кілометрів, Буг тече в крутих кам'янистих берегах, створюючи вузьку каньоноподібну долину з величними гранітними скелями, порожистим руслом, вирами й островами. Бузькі порогисправжня Мекка для туристів-водників, тут знаходиться одна з кращих у Європі природних трас водяного слалому. А стрімкі гранітні скелі каньйонуулюблене місце змагань спортсменів-скелелазів. Напрочуд мальовничі ландшафти цієї “гірської країни” серед українського степу приваблюють у ці місця багатьох аматорів пішого туризму, даруючи незабутні враження. Для збереження унікальних природних комплексів і історичних ландшафтів ця місцевість рішенням Миколаївської обласної ради в 1994 році була узята під охорону – тут був створений регіональний ландшафтний парк “Гранітно-степове Побужжя”. Незабаром територія заповідного об'єкта була значно розширена. Сьогодні площа парку складає 5034 га в межах Першотравневого, Арбузинського, Доманевського й Вознесенського районів Миколаївщини.

Гранітно-степове Побужжя надзвичайно цікаве своїм історичним минулим. Тут виявлені суцільні археологічні шари: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, епоха бронзи, черняховська і трипільська культури. Є свідчення поселень кіммерійців, савроматів, скіфів, греків-ольвіополітів, древніх слов'ян, римлян. Усього в долині Південного Бугу між селами Мигія й Олександрівка виявлено 98 археологічних пам'ятників.

Особливо яскравий слід залишили в цих краях запорожці. У місці злиття Ташлика з Бугом, на острові, знаходився Гард – адміністративний центр Бузько-Гардової паланки, найбільший за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорізької Січі. Не менш знаменитим у ті часи було урочище Протекти з козацькою святинею – Протичанською скелею. Пороги, що збереглися до нашого часу на Південному Бузі (місцева назва – брояки), а також велика кількість островів і скель пов'язані із запорізько-гайдамацькими легендами, вони зберігають пам'ять про минуле. Навіть самі назви говорять про козацьку славу і вольницю: Запорізька Брояка, острів Козака Мамая, скелі Турецький Стіл і Пугач, Гайдамацька Балка тощо.

Гранітно-степове Побужжя – одна із самих старих ділянок суші Євразії. Ця місцевість не занурювалась у морські глибини вже протягом 60 мільйонів років і відігравала роль одного з центрів видоутворення Причорномор'я. Звідси – значна кількість унікальних об'єктів живої природи. У складі місцевої флори нараховується близько 900 видів рослин, 26 з них занесені у Червону книгу України, чотири – у Європейський Червоний список. Крім типових степових, лугових, лісових і наскальних видів, тут росте багато прибузьких і причорноморських ендеміків, а також реліктів різних геологічних епох. Це, приміром, легендарна, майже невідома фахівцям мерінгія бузька, смолка бузька, вишня Клокова, гвоздика бузька, очиток Борисової. У межах парку знаходяться основні ядра популяцій цих рослин.

У долині Південного Бугу збереглася багата фауна. Через суцільну розораність прилягаючих степів Південно-Бузький каньйон став останнім притулком для багатьох видів тварин. У парку живе не менше 9 тисяч видів комах, з них 51 вид внесений у Червону книгу України (жук-олень, вусань великий дубовий, моримус темний, поліксену, аполлон чорний, ряд бражників і джмелів). Фауна хребетних тварин нараховує близько 300 видів, 46 з них знаходиться під охороною держави (марена дніпровська, шемая дунайська, орел-карлик, видра річкова, борсук, жовтобрюх тощо). Місцева популяція полоза лісового – єдина збережена у степовій зоні Європи.

В останні роки територія ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя” стає не тільки об'єктом наукових досліджень, але і місцем пізнавальних екскурсій, а також базою для проведення польової практики провідних вузів України.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:51
Тилигульський лиман. Коблєве Друк E-mail

Чорноморське узбережжя Миколаївщини, від легендарної Ольвії до межі з Одеською областю, могло би бути суцільною курортною зоноютакі благодатні тут природні умови для оздоровлення і відпочинку. Колись так і буде. А поки що на цьому узбережжі, порізаному лиманами, є кілька зон відпочинку: Очаків, Рибаківка, Коблєве.

Коблєве розташоване на самій межі з Одеською областю. Тут багато садів і виноградних плантацій. З кожним роком вУкраїні і за її межами росте популярність високоякісних вин місцевих виноробів зАТ “Вина Коблево”. Упритул до зони відпочинку примикає Тилигульський лиман, багатий на рибу, відомий пташиним царством і цілющими грязями. Тилигульський лиман з піщаними косами і степовими ділянками площею 8195,4 га був узятий під охорону в 1995 році. Рішенням обласної ради тут утворений регіональний ландшафтний парк “Тилигульський”.

А на узбережжі, засадженому рукотворним сосновим лісом, на багато кілометрів простягнулися піщані пляжі, бази відпочинку і пансіонати. Колись підприємства й організації Миколаївщини, а також України і Молдавії облаштували тут свої бази відпочинку. Згодом на цей пустельний берег прийшла цивілізація: замість дерев'яних будиночків виросли багатоповерхові корпуси, широко розгорнулася торгівля, розвивалась сфера послуг і розваг. В останні роки місцева влада взялася за наведення порядку в цьому благословенному куточку, прагнучи перетворити Коблєвську зону відпочинку на сучасний курорт.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:50
Чорноморський біосферний заповідник. Кінбурнська коса Друк E-mail

Батько історії Геродот, який відвідав ці краї ще в 5 столітті до н.е., залишив запис, що став основою легенди про Гілею. “Якщо перейти Борисфен, – записав він на своїх пергаментних сторінках, – перша від моря країнаГілея, якщо йти нагору від неї – там живуть скіфи-хлібороби, яких елліни, що живуть біля річки Гіпаніс, звуть борисфенітами, а самих себе ольвіополітами...”. (Гілея в перекладі з давньогрецькогоземля, покрита густими лісами).

Перші дослідники Кінбурнського півострова не знайшли тут нічого такого, що нагадало б їм райську країну, описану Геродотом. Сумна одноманітна картина: піски, солончаки, безлюддя. Піщані пагорби (тут вони звуться “кучугурами”), озерця в очереті та солоні болота, хирлява, випалена нещадною спекою травичка... І раптомщо за диво! – вільхові крони змикаються над головами – так, що навіть у ясний день під ними сутінно. Старі-престарі корчуваті верби схиляються над озером. Суцільна стіна з гнучкої лози, жостеру, тернику й ожининепролазні хащі. Невідомо ким протоптана серед півтораметрових трав стежинка приводить до патріарха лісумогутнього дубу. Нескінченна симфонія пташиних голосів...

Це – не казка і не фантазія. Це – Волижин ліс, що розкинувся на Кінбурнському півострові, маленька ділянка Чорноморського державного заповідника, зримий доказ того, що легенди про Гілею мали під собою життєву основу. Чорноморський заповідник, створений у 1927 році, об'єднав залишки пралісів на Кінбурнському півострові і південних берегах Дніпровсько-Бузького лиману, ділянки цілинного степу в північно-західному Причорномор'ї і численні піщані острови з водоохоронною зоною в Ягорлицькій і Тендрівській затоках. Під охорону взяли мільйонокриле пташине царство і рідкісні види ссавців.

Нині Чорноморський біосферний заповідник – унікальне явище в Україні. Цей комплекс природних дібров і водно-болотяних угідь має міжнародне значення. Серед сухого степу, піщані пагорби якого покриті щільним типчаком, ковилою, мохом, очам мандрівника відкриваються переліски, гаї, наповнені пташиним гомоном і щебетанням. Картину доповнюють озера, береги яких поросли очеретом, а на тихих плесах – безліч качок, чайок, куликів. На обрії блакитним маревом видніються мілководні морські затони, обрамлені червоними солеросами-солончаками. На мерехтливій поверхні заток темними хмаринами плавають заповідні острови.

Це тільки перше враження, воно далеко не вичерпує всієї розмаїтості ландшафту, флори і фауни заповідника. Його ділянки, що займають біля трьох тисяч гектарів суші на території Миколаївської області (і плюс понад шість тисяч гектарів на території Херсонщини), а також більше 350 км2 водних просторів у Ягорлицькій і Тендрівській затоках, неповторні за своєю красою, багатству рослинного і тваринного світу. Якщо говорити мовою сухої статистики, Чорноморський заповідник – це близько 600 видів диких рослин, у тому числі 24 лікарські, це 280 видів пернатих і близько 50 видів ссавців.

Розташований на одному з магістральних шляхів пташиних перельотів, заповідник дає притулок і їжу майже 300 видам пернатих. Серед них є досить унікальні й рідкісні види. Наприклад, чорноголові чайки в такій кількості не гніздяться більше ніде у світі. Або релікт пташиного царства – орлан-білохвост. Тут можна зустріти фазанів і оленів, зайців і лисиць, диких кіз і кабанів, сірих і білих чапель, пеліканів і лебедів, почути солов'я й іволгу.

На початку 60-х років XX століття люди почали відроджувати Гілею на Кінбурнському півострові. Тут уже підросли зелені ряди молодого соснику, почав формуватися мікроклімат, подібний якому важко знайти на усьому північному узбережжі Чорного моря. Аерозолі морського повітря, насиченого запахами хвої і степових трав, складають його цілющу основу. Із пустельного кутка, випаленого тисячолітнім сонцем, морський берег півострова перетворився на одну з прекрасних здравниць Чорномор'я.

До території Чорноморського біосферного заповідника належить лише мала частина Кінбурнського півострова. Багато років цей малонаселений і важкодоступний куточок Миколаївської області залишався майже поза сучасною цивілізацією. Сьогодні тут розташовано три невеликі села – Покрівка, Василівка і Покровське, де постійно проживає близько 800 чоловік.

Можливо, саме завдяки заповідній природі, Кінбурнська коса завжди приваблювала людей творчих професій. Ці місця облюбували художники, тут знаходять натхнення письменники, тут набираються сил і здоров'я городяни, які втомилися від шуму і метушні. Місцеве населення зберігає свій традиційний уклад життя і своєрідний колорит, живе у єднанні з природою.

Ця смужка суші, яку у ясну погоду добре видно з високого очаківського берега, тягнеться зі сходу на захід паралельно материку, відокремлюючи Дніпровсько-Бузький лиман від Чорного моря. Півострів цей довгий (близько 40 кілометрів) і вузький, найширше місце коси – не більше десяти кілометрів. А у найвужчому місці однією ногою можна стати в море, іншою – у лиман.

Кінбурнська коса – чи не самий опоетизований куточок Миколаївщини. Багато поетів і прозаїків присвятили цій благословенній землі свої твори, твори про яскраву історію, мальовничу природу, самобутні характери жителів Кінбурна. Героїчна історія цієї землі відбита в романі “Кінбурн” українського письменника, уродженця Покрівки Олександра Глушко, про нинішні реалії життя коси можна дізнатися в романі “Червона риба” українського письменника Івана Григурко. Кінбурну присвячували свої твори художники і письменники з Києва, Москви, Одеси і багатьох інших міст.

Кінбурнська коса – унікальний природний комплекс нижньодніпровських пісків, це мозаїка піщаних степів, природних гайків і дібров, водно-болотяних об'єктів і штучно створених соснових насаджень. Тут спостерігається значна кількість рослин ендемічних (тобто таких, що ростуть тільки тут), а також рідких і зникаючих видів, що знаходяться під охороною (береза дніпровська, чабрець дніпровський, волошка короткоголова тощо). На цій території близько 60 видів тварин, занесених у Червону книгу України. Серед них скарабей священний, гадюка степова, ходулочник, сліпиш піщаний. Цей район є природним міграційним шляхом багатьох видів птахів, місцем їхньої концентрації, гніздування й зимівлі. З огляду на все це, з метою збереження біологічної і ландшафтної розмаїтості, забезпечення організованого відпочинку трудящих і потреб місцевих жителів, у 1992 році рішенням Миколаївського обласної ради на території півострова був створений регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса” площею 17890,2 га, з яких 5631,3 га акваторій.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:50
Заповідники в історичному розрізі Друк E-mail

Південь України. Благодатний край, де жаркий родючий степ зустрічається з прохолодою чорноморських хвиль, терпкі запахи чебрецю й полину змішуються із солоним рибним вітром морських просторів. Порізане цілющими лиманамизалишками древніх рік – узбережжя древнього Євксинського Понту. Вікно в середземноморський історичний простір, колиска європейської цивілізації. Житниця України. Край суднобудівників і хліборобів. Усе це - Миколаївщина.

ЇЇ землі – понад 24600 км2 – розкинулися в басейні нижньої течії Південного Бугу. З трьох сторін область межує з іншими регіонами України, а на півдні її територія займає кілька сотень кілометрів берегової лінії Чорного моря і його лиманів. Ця лінія робить дивні зиґзаґи, глибоко в сушу врізаються Дніпровсько-Бузький, Бузький, Тилигульський, Березаньський лимани, створюючи неповторну мозаїку водяних плес. Там, де зливаються русла рік Південний Буг і Інгул, розташований обласний центр – місто, що омивається з трьох сторін річковими водами – Миколаїв.

Історія степового Причорномор'я багата, своєрідна, насичена подіями. Цей край давно заселений, археологічні розкопки свідчать, що ще 15 тисяч років тому тут жили люди. Багато століть назад по сивим ковилам степів летіли кіммерійські вершники, а бородаті скіфи купали своїх коней у чистих водах Гіпаніса – Південного Бугу. Донині бурхливі літні зливи вимивають з тутешньої землі бронзові наконечники стріл, уламки грецьких амфор, почорнілі ольвійські монети, глиняні козацькі колиски. Давньогрецьке місто-держава Ольвія (нині – археологічний заповідник) недалеко від Миколаєва – невичерпне джерело наукових відкриттів. У різні епохи, заступаючи і витісняючи одне одного, на чорноморських берегах селилися племена трипільських хліборобів, кіммерійці, скіфи, сармати, греки. У перші сторіччя нашої ери ці місця поступово заселяли слов'янські племена, а з кінця X сторіччя територія нинішньої Миколаївщини увійшла до складу Київської Русі. До речі, саме по Дніпровсько-Бузькому лиману пролягав славетний торговий шлях “з варяг у греки”, і важливим пунктом на цьому шляху був острів Березань.

Багато чужинців намагалися заволодіти прибузькими землями – орди печенігів, половців, монголо-татар, а також литовці, кримські татари, турки спустошували цей край. І саме тут, на південному рубежі, у Дикому полі, ставали на захист рідної землі відважні лицарі волі – запорізькі козаки, грудьми закриваючи Україну від турецької і татарської зброї. Козацькі паланки були в ті часи вартовими прикордонними заставами. Достеменно відоме місце, де розташовувався легендарний Запорізький Гард, форпост українського козацтва на півдні України. Нині це одне із заповідних місць Миколаївщини – ландшафтний парк “Гранітно-степове Побужжя”. З кінця XVII століття господарчий розвиток краю пов'язаний з утворенням Запорізької Січі. Запорізькі й прибузькі козаки, незважаючи на численні небезпеки, уперто просувалися до моря, утворюючи острівці хліборобської культури. Степ, на який з півночі тиснула багата хліборобська культура, був просто приречений з'єднатися з морем. Це і відбулося в результаті російсько-турецьких воєн.

Подальша історія краю пов'язана з виходом Росії до Чорного моря і освоєнням причорноморських степів. У 1789 році в гирлі Інгулу почалося будівництво верфі, і вже через рік тут виникло місто, яке назвали Миколаєвом – на честь здобуття турецької фортеці Очаків у день Святого Миколая, заступника моряків. Незабаром, на початку XIX сторіччя, Миколаїв став центром Миколаївської губернії, місцем розташування штабу Чорноморського флоту. Колонізований степ перетворився на хлібні засіки, а Миколаїв став центром суднобудування, великим портом, з якого Росія відправляла на експорт значну частину вирощеного у цих степах хліба. Так визначилася спеціалізація краю, яка є актуальною і понині.

Рівнинна поверхня, що поступово знижується з півночі на південь, здавалося б, повинна робити природу Миколаївщини одноманітною, як усі степи. Дійсно, велика, південна частина регіону, розташована у межах Причорноморського низькодолу, має незначний рельєф. Тут на широких вододілах зустрічаються лише неглибокі замкнені низини (поди), що заповнюються навесні талими водами. Менша, північна частина області зайнята відрогами Придніпровської височини, сильно розрізана ярами, балками і долинами рік. Усе це робить природу Миколаївщини досить різноманітною, незважаючи на те, що лише близько 1% території області покрито лісами, а природна (типчаково-ковильна) рослинність збереглася лише по схилах балок. Тут зустрічаються унікальні куточки природи, які ретельно охороняються. Понад 120 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, регіональні ландшафтні парки “Кінбурнська коса” і “Гранітно-степове Побужжя”, частина Чорноморського біосферного заповідника, 45 заказників, 42 пам'ятника природи, два десятки парків, Миколаївський зоопарк (один із найстаріших та найкрасивіших в Україні), – усе це відноситься до золотого фонду регіону, цінностям, що не мають ціни.

Природно-кліматичні умови, значні рекреаційні ресурси – тривалий теплий період із середньодобовою температурою повітря на морському узбережжі +15°С, морські піщані пляжі (понад 70 км), мальовничі ландшафти берегів Південного Бугу, джерела мінеральної води, запаси цілющих грязей, особливо Тилигульського і Бейкушського лиманів, більше 11 тисяч гектарів лісових масивів, – усе це робить регіон привабливим для відпочинку.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:48
Перелік дитячих закладів оздоровлення Миколаївської області, які будуть частково фінансуватися за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в літньому оздоровчому сезоні 2012 року Друк E-mail

 

п/п

Назва закладу оздоровлення

Поштова адреса дитячого

закладу оздоровлення,

контактні телефони

Власник дитячого закладу оздоровлення, страхувальник Миколаївського обласного відділення Фонду, адреса, контактні телефони

1.

Дитячий  оздоровчий  табір «Веселка»

Баштанський р-н, с. Привільне  

(0258)  2-63-50, 2-67-53

Відділ освіти Баштанської райдержадміністрації    

м.Баштанка, вул. Полтавська, 41

(0258)2-76-53, 2-63-50

2.

Районний дитячий  табір «Веселинка»

 

Веселинівський р-н, с. Варюшино ,

вул.Тополина, 14  (0263) 9-13-14

Веселинівський РК агропромислового комплексу

смт Веселиново, вул.Леніна, 14

(0263) 2-13-14

3.

Дитячий оздоровчий табір «Орлятко»

Казанківський р-н, с. Лісове

(0264) 9-64-22, 9-19-72

Відділ освіти Казанківської райдержадміністрації

смт Казанка, вул. Миру, 17

(0264)9-12-57, 9-21-52

4.

Дитячий оздоровчий табір «Пелагеївський»

 

Новобузький р-н, с. Пелагеївка

(0251) 9-18-64, 9-16-65

 

Відділ освіти Новобузькоїрайдержадміністрації

м. Новий Буг, вул.Леніна, 42

(0251) 9-18-64

5.

Дитячий  заклад оздоровлення та відпочинку«Лісова казка»

Братський р-н, с. Лісове

(0231)9-12-41, 9-13-42, 9-15-71

Відділ освіти Братської райдержадміністрації

смт Братське, вул.Леніна, 14

(0231) 9-12-41, 9-13-42

6.

Районна дитяча оздоровча база  відпочинку  ім. Башкірова

 

Березнегуватський р-н,

с. Біла Криниця   (0268) 9-35-88

067-284-26-87

Березнегуватська райдержадміністрація

смт Березнегувате, пл. Леніна, 1

(0268)9-35-88

7.

Позаміський дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Дельфін»

Миколаївський р-н,

с. Мала Корениха, вул. Українська,57

(0512) 44-48-40, 37-15-55

Миколаївська міська рада

м.Миколаїв, вул. Інгульський узвіз, 2

(0512) 37-15-55, 37-30-99, 59-23-30,  050-33-71-228

Ігор Валентинович - директор

8.

Дитячий оздоровчий комплекс  «Зоря»

Очаківський р-н, с. Парутіно,

Волоська коса

(0254) 9-25-06 , (0512) 49-30-41

ДПНВК газотурбобудування «Зоря-Машпроект»

м.Миколаїв, пр. Жовтневий, 42 а

(0512) 49-30-41, 50-90-35, 50-29-27

9.

Дитячий оздоровчий комплекс

«Алий парус»

Березанський р-н, с. Рибаківка

(253) 9-83-46, (0512) 49-30-41ДПНВК газотурбобудування  «Зоря-Машпроект»

м.Миколаїв, пр. Жовтневий, 42 а

(0512) 49-30-41, 50-90-35, 50-29-27, 49-49-27

(Віра Борисівна)

10.

Дитячий оздоровчий табір «Маяк»

Березанський р-н, с. Рибаківка

(8253) 9-14-07, (0512) 58-03-20

ПП «Миколаїв-контраст»

м.Миколаїв, вул. Новостройна, 9

(0512) 58-03-21

11.

C/п «Перемога»

54049, м. Миколаїв,

вул Гагаріна, 1-А

(0512) 68-99-21; 68-21-23

54049, м. Миколаїв,

вул Гагаріна,1-А

(0512) 68-99-21; 68-21-23

12.

Дитячий заклад оздоровлення  та відпочинку   «Примор’є»

Березанський р-н, с. Рибаківка

(0253) 9-83-39, 8-067-74-68-108

Об’єднання «Миколаївсільгоспоздоровниця»

м. Миколаїв, вул. Шевченка, 7

(0512) 47-50-17, 47-53-59     

13.

 Дитячі оздоровчий заклад

 «Голубі далі»

Березанський р-н, с. Морське

Директор Богдан О.М.

066-068-79-30

ФОП  Бєлов Г. А.

м. Миколаїв, вул. Лучова, 25

(0512) 47-54-72

14.

Дитячий оздоровчий центр «Дружба»

Березанський р-н, с. Рибаківка

(0253) 9-83-40

ПАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд»

м. Миколаїв, вул. Робоча, 2-а

(0512)56-39-72,  56-39-99,   050-39-45-818  Лілія  Анатоліїївна

15.

Дитячий  оздоровчий табір

«Морська хвиля»

Березанський р-н, с. Рибаківка

(253) 9-83-21, (0512) 58-01-63

ТОВ «ВИЗИТ АЛЬЯНС»

м. Миколаїв, вул. Морехідна, 14

(0512)58-01-63, 58-01-64,   44-17-33,    44-06-70,

16.

Оздоровчий комплекс «Жемчужина»

Очаківський р-н, с. Чорноморка,

вул. Приморська, 68

(0512) 58-01-64, 58-01-63

ТОВ «ВИЗИТ АЛЬЯНС»

м. Миколаїв, вул. Морехідна, 14

(0512)58-01-63, 58-01-64,    44-17-33,    44-06-70,

17

Дитячий оздоровчий табір «Гренада»

Херсонська обл.,

Генічеський р-н,

с. Стрілкове, вул. Берегова, 11

(0512) 58-01-64, 58-01-63

ТОВ «ВИЗИТ АЛЬЯНС»

м. Миколаїв, вул. Морехідна, 14

(0512)58-01-63, 58-01-64,   44-17-33,    44-06-70,

18.

Санаторій  ім. Р.Г. Судковського

м. Очаків, с. Чорноморка,

Лагерна коса, 27, 

(0254) 2-59-33,

2-54-74

Національна Спілка художників України  

м.Київ, вул. Артема, 1/5

19.

Оздоровчий комплекс санаторного типу «Очаків»

 

м. Очаків, вул. 60 років СРСР, 2а

(0254)3-78-67, 3-72-85

 

ПрАТ «Миколаївтурист»

м. Миколаїв, вул. Карпенка, 46

(0512)53-60-40, 53-60-34

20.

База  відпочинку «Ольвія»

 

ФОП ОмельчукВ.М.

57500,  м. Очаків, Б/В»Ольвія»,

вул. 60 років СРСР, 7/4-1

(254) 3-72-96, 24-19-39,

57500  м. Очаків, Б/В„Ольвія”

вул. 60 років СРСР, 7/4-1

(254) 3-72-96, 24-19-39,

067-406-05-39,

Омельчук Валентин Миколайович

21.

Оздоровчий комплекс санаторного типу «Сонячний промінь»

м. Очаків, 57590,  вул. Хетагурова, 44-а

(0254)  2-23-43, (067) 931-93-97

ПрАТ«Миколаївтурист»

м. Миколаїв, вул. Карпенка, 46

(0512)53-60-40, 53-60-34

22.

Дитячий оздоровчий табір  «Мис Фіолент», 

АР Крим, Севастопольський р-н,

с. Успіх, буд. 335

(0512)36-29-36, 47-33-38

ТОВ Фірма туристична

 «Хан-Тенгрі»

м. Миколаїв, вул. Дунаєва, 39

(0512)36-29-36, 47-33-38

23

ДОЛ «Гірський»

АР Крим, Феодосійський р-н, смт Коктебель, вул. Леніна, 25

(0512)36-29-36, 47-33-38

ТОВ Фірма туристична  «Хан-Тенгрі»

м. Миколаїв, вул. Дунаєва, 39

(0512) 36-29-36, 47-33-38

24

ДОЛ «Сонечко»

АР Крим, Алуштинський р-н,

м. Алушта,

 вул. Комсомольська, 11

(0512)36-29-36, 47-33-38

ТОВ Фірма туристична  «Хан-Тенгрі»

м. Миколаїв, вул. Дунаєва, 39

(0512)36-29-36, 47-33-38

25.

Дитячий оздоровчий табір «Світанок»

 

Миколаївський р-н, с. Степове

(0512)51-12-38, 51-13-58, 51-12-35,

 

Державне підприємство «Племрепродуктор «Степове»

Миколаївський район, с. Степове,

(0512) 51-12-38,  51-13-58

26.

Спортивно-оздоровчий база «Динамо»

м. Очаків

(0512) 34-10-84, 34-61-88

Миколаївська обласна рада «Динамо»

м. Миколаїв, вул. Спортивна, 15

(0512)34-61-88,  34-61-88

27.

Санаторій-профілакторій «Інгул»

м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграда, 6а,  (0512) 42-36-11, 42-46-46, 

42-32-39

ДП «Суднобудівний  завод ім. 61 Комунара»

м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38

(0512)42-36-11, 42-32-39, 42-46-46

 

28.

Дитячий оздоровчий табір «Космос»

Березанський р-н, с. Рибаківка

(0512) 55-34-45

Власник ФОП Фаріонова С.В.-орендатор ТОВ «Аджияск»,

м. Миколаїв, пр.Леніна, 166

(0512) 55-34-45,  093-448-21-99

29.

Дитячий оздоровчий табір «Колос-2»

Березанський р-н, с. Коблево,

вул. Морська, 154

(0253) 9-73-22

ПП Кучковська Н.М.

м. Миколаїв, пр. Корабелів, 2-а, кв. 67

моб. 067-98-69-294,   (0515) 39-73-22,

30.

Дитячий оздоровчий заклад

«Нептун-1»

Березанський р-н, с. Коблево

(0253) 9-73-43

ПП Зубко Г.П.

Березанський район,

вул. Шкільна, 39

моб.  050-55-22-845

31.

Дитячий оздоровчий заклад «Авіатор»

Березанський р-н, с. Коблево

(0253) 9-71-41

ДП «Авіатор» державного підприємства «Міжнародний аеропорт Кишинеу»

Березанський р-н, с. Коблево, пан.«Авіатор»

(0253) 9-71-41

32.

Дитячий оздоровчий табір «Колос»

Березанський р-н, с. Рибаківка, квартал 6, буд. 3-А,

(0253) 2-01-09, 9-92-35

ТОВ «ДОТ «Колос» 

Березанський район, с. Рибаківка

(0253) 2-01-09, 9-92-35

33.

Санаторій  «Очаків»

м. Очаків, вул. Курортна, 29

(0254) 3-00-61, 3-00-26, 3-06-49

ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» ДП «Очаківське об’єднання санаторно-курортних закладів»

м. Очаків, вул. Курортна, 29

(0254) 3-00-61, 3-00-26, 3-06-49

34.

Санаторій «Прибій»

м. Очаків, вул. Курортна, 29

(0254) 3-00-52, 3-00-27, 3-02-18

ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» ДП «Очаківське об’єднання санаторно-курортних закладів»

м. Очаків, вул. Курортна, 29

(0254) 3-00-61, 3-00-26, 3-06-49

35.

Оздоровчо-спортивний  табір «Лісотехнік»

Березанський район, с. Рибаківка

(05153) 9-92-38

067-670-74-60

067-375-40-72

Національний лісотехнічний університет України

79057, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 103

(032) 237-840-94

36.

Оздоровчо-спортивний табір «Маяк»

Березанський район, с. Рибаківка

097-263-37-62

Львівський національний аграрний університет

м.Львів, 79057,

097-263-37-62

37.

Навчально-оздоровчий табір «Політехнік-3»

Березанський район, с.Коблеве,

вул. Степова, 3-а

095-50-790-26  директор Барляк Віктор Миколайович

Національний університет «Львівська політехніка»

м. Львів, вул. С. Бандери,12,

(032) 258-22-72

38.

Міжгосподарський оздоровчий комплекс «Ольвія»

57500  м. Очаків,

вул. 60 років СРСР, 7

(254) 3-72-96,

Об’єднання «Миколаївсільго/ptd style=споздоровниця»

м. Миколаїв, вул. Шевченка, 7

(0512) 47-50-17, 47-53-59

39.

ТОВ „Пансіонат Приморський”

57460, Березанський район,

с. Рибаківка, зона відпочинку

с. Лугове, квартал шостий, буд. 9

067-968-35-24, 067-759-43-37

57460, Березанський район, с.Рибаківка, квартал шостий, буд. 9

067-968-35-24, 067-759-43-37

Опубліковано: Четвер, 31 травня 2012, 08:35
Туристичні потоки (2000-2011рр.) Друк E-mail

 

Туристичні потоки(осіб)

84882

=td style="width:114px;">

5840

Роки

Кількість туристів, обслугованих суб’єктами туристичної діяльності області – усього1

Із загальної кількості туристів

Кількість екскурсантів

іноземні туристи

туристи-громадяни України, які виїжджали за кордон

внутрішні туристи

2000

34536

4640

556

29340

17520

2001

60414

7370

922

52122

21576

2002

62990

9020

1266

52704

16000

2003

11312

1518

72052

19186

2004

61355

11896

2572

46887

23586

2005

53802

8282

3188

42332

20861

2006

48689

4134

5508

39047

18005

2007

58082

6422

6860

44800

21635

2008

54271

5156

7935

41180

19659

2009

33147

3415

6782

22950

10346

2010

36000

4763

7211

24026

11525

2011

28739

4674

8848

15217

______________________

1За даними Міністерства інфраструктури України.

Опубліковано: Середа, 30 травня 2012, 07:31
Мигея. Маленькая Швейцария в Украине Друк E-mail

Мигея - населенный пункт в Николаевской области, расположенный по дороге Киев – Николаев. Место - знакомое для тех, кто едет на отдых в Крым или решил отдохнуть в более близких местах: Одесса, Затока, Сергеевка. Южный Буг – одна из немногих рек Европы, на которой еще сохранились пороги. Мигийские пороги, расположенные на реке Южный Буг, образуют целые каскады в районе села Мигея. Здесь река Южный Буг, являющийся одной из самых полноводных Юге Украины, разбивается каменной грядой на грохочущие и бурлящие рукава. Река Южный Буг на протяжении почти 40 км протекает по долине с крутыми скальными берегами, высота которых иногда достигают 40—60 м. На всем протяжении здесь встречаются порядка 12 только больших порогов. Одно из самых красивых мест в Мигеи — порог Красные ворота на реке Южный Буг. В народе его еще называют "Интегралом" из-за характерной формы. Он, как будто специально, создан для начинающих туристов и гостей здешних мест.

Мигея! Невозможно не влюбиться с первого же взгляда в необыкновенную и удивительную красоту этой земли. Сквозь утренний туман то здесь, то там из зарослей боярышника и ежевики взметаются ввысь красные гранитные скалы. Стрекочет в траве невидимый кузнечик. На камне притаилась пестрая ящерица, с любопытством разглядывая незваных гостей. Шуршит под ногами гравий, по едва заметной тропке поднимаемся вверх к вершине скалы. С двадцатиметровой высоты нашему взору открывается завораживающая картина. Широкий и спокойный Южный Буг в этих местах резко меняет свой характер и превращяется в грозный и ревущий поток, который несется по уступам, ворочая с грохотом камни. А вот и легендарный порог Красные ворота. Давным-давно поток проложил себе путь сквозь гранитный массив, и украсила реку каменная арка, с дедов-прадедов именованная Воротами. С течением времени она разрушилась, а имя у камня осталось. Куда не кинь взгляд — на реке зеленеют таинственные острова, густо поросшие тополями. Вот оно, воплощения детских грез! Заливаются трелями соловьи, от запаха цветов кружится голова, и внезапно начинаешь ощущать себя не Человеком, хозяином Природы, а лишь маленькой частицей этой прекрасной Земли.

В былые времена здесь распологалось крупное поселение украинских казаков — Бугогардова Паланка. В огромной пещере была оборудована кузница. В начале прошлого века местные ребятишки еще таскали оттуда детали конской сбруи, наконечники для копий. Эту скалу местные жители и сейчас называют Казацкая кузня. На вершинах скал Пугач и Гард были оборудованы казацкие сторожевые посты. Если приближались враги, то постовой зажигал сигнальный огонь. Так, перемигиваясь, все казаки в считанные часы знали о надвигащейся опасности.

О самом большом в Мигее острове говорят, что якобы под ним с одного берега реки на другой проложен подземный ход. И частенько так бывало, что прижмут турки отряд казаков к речке, а они — раз, и исчезли. Смотришь, а козаки уже на другом берегу хохочут. Но не всегда сражения с врагами заканчивались победой. У самой воды лежит огромный серый камень, который в народе зовут Турецкий стол. Окружили однажды турки отряд казаков, схватили и связали. И задумали страшную казнь. Не саблями порубили, а накрыди огромным камнем полуживых казаков, а сами сверху расселись, до поздней ночи пили-гуляли, победу праздновали. Утром, когда басурманы разъехались, кинулись люди к месту жестокой расправы. Плакали, пытались поднять камень, из-под которого доносились стоны, да ничего поделать не смогли.

Была на берегу реки около Грушовки так называемая «Каменная баба» скифско-киммерийских времен. Подобные статуи местные жители относили к временам татаро-монгольського хана Мамая, потому их в народе еще называли «мамаями». Были они грубой работы, так что руки не всегда можно было заметить, потому многие считали их безрукими. А отсюда и всех безруких шутя называли «мамаями». Пересказывают, что и у нашего героя (мигийского Мамая) не было одной руки, потерянной в боях. Но, невзирая на свою однорукость, рубил он врагов направо и налево.

Еще одна легенда рассказывает о том, что как-то казацкие разведчики сообщили о «золотой карете». Так называлась дань, собранная для турецкого султана. Янычаров, которые охраняли "Золотую карету", уничтожили, а драгоценности закопали на одном из мигийских островов. Он и сегодня зовется Мамаевим. И легенда о кладе, спрятанном на нем, или, возможно, на каком-то из соседних островов, живет в народе.

До сих пор многие названия поселковв говорят о многовековой истории этого края: остров казака Мамая, урочище Протич, скала Турецкий стол, остров Гард, Брама, Сова, Пугач, балка Гайдамака. Стоя на краю отвесной скалы как-то не задумываешься о тех, кто защищал эту землю, о тех бесстрашных славных казацких атаманах, оставивших яркий след в истории Украины. Бывал здесь неукратимый Иван Сирко, непокорный Максим Железняк, встречали здесь кошевых Костю Гордиенко и Петра Калнышевского, генерального писаря правительства Мазепы, автора первой в Европе украинской Конституции — Пилипа Орлика...

Но минули года, отступили враги и вздохнула свободно украинская земля, осушила слезы. Одним из здешних первопоселенцев, по преданиям, был казак Михей. Может, его именем зовут потомки свое село? Михея... Сколько же еще грустных и веселых историй, легенд и сказок помнит эта земля? Какие еще удивительные истории, таинственные открытия ждут тех, кто, полюбив эти края, так и не сможет расстаться с ними?

Сегодня Мигея (Николаевская область) — это часть ландшафтного парка Гранитно-степное Побужье, Мекка для художников и поэтов, историков и этнографов, скалолазов и водных туристов.

В Южном Буге можно просто искупаться в тихих заводях, потягаться силой на перекатах с бурлящими потоками воды, попрыгать со скал в воду. Здесь каждый найдет себе занятие по душе. Весной и летом на Южный Буг приезжают множество людей, желающих интересно провести отдых возле реки и слиться с природой. Удивительные пейзажи, ночлег в палатках под звездами, еда, приготовленная на костре, придают дополнительный колорит и зарядку позитивными эмоциями.

В последние несколько лет процветают коммерческие сплавы по Южному Бугу (порогу Интеграл) для всех желающих, на больших устойчивых лодках (рафтах и катамаранах), под руководством опытных инструкторов. Любой человек может испытать захватывающее ощущение сплава по бурной (пусть и несложной) воде, заплатив достаточно разумные деньги за рафтинг и выполнив элементарные правила безопасности (подразумевающие трезвость, выполнение указаний инструктора и безусловное использование личного спасательного снаряжения).

Приезжайте и погостите здесь немного. Пройдите босиком по траве, наслодитесь пением птиц и послушайте шум воды в порогах. Прикоснитесь рукой к седым от времени камням. И кто знает, может, и Вашему сердцу откроются сокровенные тайны этой земли, и Вы полюбите ее навсегда.

Экскурсионную поездку в Мигею можно совместить с поездкой в Уманьский парк или с посещением музея ракетных войск стратегического назначения.

http://www.han-tengry.mk.ua/ecscurs_migey.shtml

Опубліковано: Понеділок, 07 травня 2012, 07:01