СТАТИСТИКА ВІДВІДУВАНЬ

5078546
Сьогодні
Вчора
На цьому тижні
Цього місяця
Попереднього
Загалом
24
3488
3512
63076
145937
5078546

Ваша ІР адреса: 54.92.193.89
2018-11-20 00:03

Відпочинок

Ландшафтный парк «Кинбурнская коса» Друк E-mail

Первый, более привычный, – через Очаков. Шестьдесят километров по асфальтированной дороге от Николаева – и вы в Очакове. Греческий Алектор (VI век до н. э., в переводе с эллинского - Петух), литовский Дашев, крымский Кара-Кермен, турецкий Ачи-Кале... Многочисленные здравницы, турбазы, частный сектор. Пляжи. Целебный воздух: здесь удивительно сочетаются испарения пресноводного лимана, массива Черного моря и ароматы бескрайних степей, начинающихся сразу к северу от города.

После автомобиля или автобуса – пересадка на катер. Отправление – ровно в четырнадцать. Впрочем, если вы приехали слишком рано или опоздали – не беда: от нескольких точек побережья отходят частные баркасы. Кроме того, несколько часов можно отвести на посещение очаковских музеев: военно-исторического имени Александра Суворова, маринистической живописи имени Руфина Судковского и музея Петра Петровича Шмидта, которого судили здесь, в Очакове, и расстреляли поблизости, на острове Березань.

Итак, идем лиманом. Кстати, это слово часто пишут с большой буквы, вот так: Лиман. По-моему, это заслуженно. Широкий – берегов не видно! – да еще и с могучими волнами, да еще и рыбный – осетров находят! – да еще и чистый – можно дельфина встретить.

Посреди лимана – остров Майский. При турках его не было, поэтому пушки из Очакова и крепости Кинбурн, стоявшей на противоположном берегу лимана, на косе, не всегда простреливали акваторию, и это было, разумеется, на руку нашим запорожцам. Созданный человеческими руками во времена Российской империи остров Майский достойно нес свою ратную службу и в первой мировой и во второй. Сейчас здесь воинская часть десантников.

Через какие-то полтора часа катер швартуется в ковше села Покровского, которое все вокруг называют только Покровскими хуторами. Здравствуй, Кинбурн! Здравствуй, Борисфенида! (Борисфенида – так, по мнению местного знатока истории, директора регионального ландшафтного парка «Кинбурнская коса» называлась при Ольвии коса). Туристам, отдыхающим можно бросать якорь здесь, на Покровских, хуторах, а можно идти или ехать по косе дальше – в Покровку. Если ехать, то возле катера всегда, в любое время года, в любую погоду стоит «вахтовка» – автобус «Урал».

Но есть еще и другой маршрут исключительно суходольный. Возле Херсона вы по автомобильному мосту пересекаете Днепр, затем через Цюрупинск (Олешки – еще времен Святослава и Владимира!), Голую Пристань по асфальтированной дороге до Геройского. Вообще это староказацкое село, знаменитое своими соляными промыслами, веками называлось Прогноями, в Новой Сечи была Прогнойская паланка. А в 1963 году село переименовали, повод – из наиболее весомых: на фронтах Великой Отечественной четверо уроженцев Прогноев стали Героями Советского Союза.

Здесь, за Геройским, – граница Херсонщины и Николаевщины, здесь же и начинается собственно Кинбурн. На расстоянии от 10 до 20 километров – три населенных пункта косы: Василевка, Покровка и Покровские хутора.

 

Маршруты: С «материка» на Кинбурнскую косу можно попасть двумя путями // Вестник Прибужья. – 2003. – 17 июля. – С. 4.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 09:19
Острів Березань Друк E-mail

Хто тільки не бував на цьому маленькому острівці за довгі століття! Крім слов'янгреки, римляни, готи, варяги, генуезці, турки, англійці, французи. Як тільки не називали його, цей клаптик суходолу, розташований у 12 кілометрах від Очакова, при вході в Дніпровсько-Бузький лиман. Чим же викликана гака пильна увага до Березані? Розмірами? Вони невеликі: довжина з півночі на південь 850 метрів, найбільша ширина на півночі 350, на півдні - 200 метрів. Зручне географічне положення? Мабуть. Але навколо Березані мілина, береги важкодоступні, тільки з північно-західної сторони сюди можуть причалювати судна з малим осіданням. По суті, цей острівецьпустельний, порослий степовими травами і нечисленними хирлявими деревцями. Тут немає прісної води.

Але факт залишається фактом: цей острівець здавна приваблював людей. Археологічні знахідки і свідчення вчених доводять: починаючи з 7 століття до нашої ери, грецькі колоністи заснували тут поселення, так званий емпорій, відомий як “торговище борисфенітів”. Це поселення було давніше за Ольвію. Але є також докази того, що корінні жителі цих країв бували на Березані набагато раніше за грецьких колоністів: у західній частині острова розкопаний могильник аборигенів, знайдено сліди їхнього перебування – кремінний ніж, уламок кам'яної сокири. Бували, мабуть, на острові київські князі Святослав, Ігор і Олег, виявлені тут і сліди варягів. Причалювали до цього берега і запорізькі “чайки”. Є тут і залишки турецької фортеці, бетонний лабіринт бліндажів і казематів, споруджених у 1907 році як мішені для іспитів далекобійної морської артилерії.

Кожне літо тут ведуть розкопки археологи. І кожен сезон приносить нові і нові знахідки.

З висоти пташиного польоту острів схожий на корабель із двома щоглами: одна – пам'ятник лейтенанту Шмідту, інша – ажурний березаньський маяк. З курортної зони, з узбережжя, сюди щодня приїжджають сотні людей. Кожне літо Березань відвідує близько 40 тисяч відпочиваючих. Туристи нескінченним потоком йдуть крутою звивистою стежинкою, щоб поклонитися цій бідній, випаленій сонцем, насиченій історичною пам'яттю землі.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:58
Очаків Друк E-mail

Маленькою перлиною Північного Причорномор'я справедливо називають Очаків. Він розташований там, де води Чорного моря зливаються і змішуються з водами Дніпровсько-Бузького лиману.

Містечко невеличке – два десятки тисяч жителів. Але щорічно влітку його населення збільшується в багато разів – туристи, екскурсанти і курортники відвідують ці береги, овіяні древньою історією, зігріті щедрим південним сонцем. Чекають і радо зустрічають гостей Очакова прекрасні здравниці і будинки відпочинку, ласкаве море і повітря, настояне на морській солі й ароматі степових трав, – усе це дозволяє повноцінно відпочити, зміцнити здоров'я.

У цих місць тисячолітня історія. У місті і його околицях археологами знайдені свідчення заселення цього краю ще в епоху бронзи, залишки скіфських і сарматських курганів і помешкань, скарби ольвійских і давньогрецьких монет, сліди поселень древніх слов'ян.

Очаківська фортеця була заснована в XV столітті литовським князем Вітовтом. Неодноразово переходила вона з рук у руки. Багаті причорноморські степи приваблювали і турецьких султанів, і кримських ханів. Від турецької назви фортеці – Ачі-Кале – і походить сучасна назва міста. Три століття йшла завзята боротьба наших предків за ці землі.

У 1788 році після кровопролитних боїв Очаків був узятий російськими військами. Операції, проведені в районі Кінбурна й Очакова під командуванням прославленого полководця О.В.Суворова, увійшли в підручники військового мистецтва, а штурм фортеці Очаків приніс нев'янучу славу не тільки російським військам, але і запорізьким козакам під командуванням Архипа Головатого.

У нинішньому Очакові багато пам'ятників “времен очаковских и покоренья Крыма”. У воєнно-історичному музеї імені А.В.Суворова зберігаються реліквії тих років. Біля музею піднімається пам'ятник славному полководцю, споруджений майже сторіччя назад, на честь 120-ої річниці перемоги при Кінбурні на кошти, зібрані народом. Потьомкін, Суворов, Кутузов, Ушаков, Головатий... Багато славних імен пов'язано з історією Очакова. Тут народився, жив і працював талановитий художник-мариніст, товариш І.І.Айвазовского Р.Г.Судковський. Його яскраві твори зібрані в Очаківськім музеї мариністичного живопису, що носить ім'я художника.

Сьогоднішня Очаківщина – край рибалок, хліборобів, виноградарів. Широко відомі в Україні такі сільськогосподарські підприємства, як АТ “Ольвія”, Очаківський рибоконсервний комбінат. З винограду, зібраного на цих щедрих землях, місцеві майстри роблять знаменитий “Рислінг Очаківський”, “Перлину степу”, “Оксамит України” та інші вина.

Великий потенціал і перспективи у Очакова як у курортного міста. На кілька кілометрів тягнуться уздовж крутого, стрімчастого берега пляжі, будівлі пансіонатів, бази відпочинку, наметові містечка туристів. Археологічні дослідження свідчать, що ще за часів давньогрецької колонії Ольвії тут був свого роду курортний центр: тут проводилися спортивні змагання, сюди виїжджали відпочивати й оздоровлюватися ольвіополіти. Дослідниками-бальнеологами в околицях Очакова, біля села Чорноморка, був знайдений триметровий шар лікувального бруду, що не поступається за своїми якостями знаменитому куяльницькому (Одеса). Тут же були відкриті запаси мінеральної води, дуже корисної при захворюваннях органів травлення, печінки. Курортний Очаків славиться і кліматом. Влітку тут не буває сильної спеки і раптових похолодань. Зима м'яка. Неглибока морська затока постійно прогрівається сонцем, пляжі захищені від степових вітрів високим стрімчастим берегом. Благодатні місця!

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:58
Національний археологічний заповідник “Ольвія” Друк E-mail

У сорока кілометрах від Миколаєва, на високому горбкуватому березі Бузького лиману, знаходиться місце, яке вже багато десятиліть приваблює до себе дослідників і усіх, небайдужих до минулого. Цеархеологічний заповідник “Ольвія”, якому у 2002році Указом Президента України надано статусу національного.

У далекій давнині, більше 2500 років тому, на півдні майбутньої України, по берегах Чорного моря і нижнього плину рік, що впадають у нього, а також лиманів виникли античні міста і оточуючі їх сільські поселення. Одним з найбільш великих серед тих міст була Ольвія – центр поліса, який охоплював весь регіон Нижнього Побужжя і проіснував близько тисячі років.

Місто-державу заснували вихідці з давньогрецького міста Мілета. Їм, мабуть, сподобалася горбкувата місцевість біля лиману, з півночі і заходу відгороджена від безкрайніх степів глибокими балками, а зі сходу – водяним бар'єром Гіпаніса (древня назва Південного Бугу). Новий поліс назвали Ольвія, що в перекладі означає “щаслива”. Це місто колись дійсно знало щасливі часи. Основу господарства Ольвії складали землеробство, скотарство, рибальство, виноградарство. Тут розвивалися ремесла – металообробне, гончарне, деревообробне, каменярське тощо. В обмін на ремісничі вироби і товари, що імпортувалися з інших давньогрецьких центрів, ольвійські купці одержували від сусідніх племен (скіфів, сарматів) зерно, худобу, вовну, а також рабів, яких продавали на ринках метрополії.

Ольвія була рабовласницькою республікою. Вигідно розташована, вона розросталася, торгувала, багатіла. Але це притягало і ворогів: не раз над Ольвією згущалися хмари – фортечні стіни обступали войовничі племена. У 331 році до нашої ери місто витримало облогу Зопіріона – одного з полководців Олександра Македонського. В 2-1 століттях до нашої ери Ольвія деякий час знаходилася під владою Скіфського царства, потім –понтійського царя Мітрідата. У першому столітті до нашої ери Ольвію зруйнували готи, після цього місто вже ніколи не досягало колишнього розквіту. У 1-2 століттях нової ери тут знаходився римський гарнізон. В умовах загальної кризи рабовласницької системи Ольвія у 4 столітті нашої ери перестала існувати, як і більшість античних держав Північного Причорномор'я. На відміну від трьох інших центрів античної культури, подібних до Ольвії – Тири (м. Білгород-Дністровський, Одеська область), Херсонеса (м. Севастополь, Крим) і Пантікапея(м. Керч, Крим), життя на території яких тривало аж до наших днів, Ольвія не пережила свою епоху. Забуте місто протягом майже півтори тисячі років поступово руйнувалося часом. Те, що залишилось від руйнівного часу, було розібрано турками для будівництва розташованої неподалік Очаківської фортеці, а потім місцевими жителями (з ольвійського каменю тут було збудовано село Парутине).

Як вважають вчені, майже тисячолітня епоха існування античних полісів у Північному Причорномор'ї значно вплинула на історію і культуру цього регіону. Відіграла свою значну роль і Ольвія – насамперед, у прискоренні соціально-економічного і політичного розвитку місцевих племен, їхньої культури.

Руїни Ольвії вітчизняні вчені відкрили наприкінці XVIII століття, коли ці землі в результаті російсько-турецьких військових кампаній відійшли до Росії. Систематичні розкопки тут ведуться з початку XX століття. Матеріали з розкопок Ольвії зберігаються в Ермітажу, багатьох музеях України, Росії, Західної Європи й Америки.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:57
Миколаївський зоопарк – заповідний куточок міста Друк E-mail

У 2001 році Миколаївський державний зоопарк відзначив своє 100-річчя. Заснований у 1901 році тодішнім Миколаївським міським головою Н.П.Леонтовичем, Акваріум до революції був його приватною колекцією і розташовувався у будинку міського голови, у центрі Миколаєва. Утім, вже тоді Акваріум Н.П.Леонтовича був широко відомий у Росії і Європі. Колекція нараховувала близько 50 видів риб і земноводних, всього понад тисячу екземплярів. Риби були розміщені в 75 акваріумах, обсяг деяких з цих акваріумів сягав 3000 л3. Подібних колекцій у Європі було лише сім.

Після революції колекцію Н.П.Леонтовича націоналізували, а його самого призначили першим директором Госакваріума. У 1925 році при Акваріумі був відкритий зоологічний відділ, і він став називатися Акваріум-Зоосад. З Асканії-Нова сюди привезли бізонів, яків, верблюдів, страусів, оленів, муфлонів. Спеціально для зоосаду були придбані ведмеді, вовки, лисиці, мавпи та інші тварини. У 1976 році розпочалося будівництво зоопарку на новій території, і з 1978 року Миколаївський зоопарк займає простору площу в 23 га. Тоді ж було закладено основу парку. Щорічно співробітники зоопарку висаджують дерева, чагарники, квітники. Тут понад 400 видів дерев і чагарників.

Рік за роком фахівці зоопарку займаються комплектуванням колекції. Сьогодні вона нараховує 370 видів тварин, більше 2700 екземплярів, зібраних майже з усіх континентів земної кулі. Тут є і 80 видів, занесених у Міжнародну Червону книгу. Це – найбільша колекція в Україні. Понад 50 видів тварин, представлених тут, не має жодний зоопарк України. Першим серед зоопарків України Миколаївський зоопарк у 1993 році був прийнятий у Європейську Асоціацію Зоопарків і акваріумів (ЕАZА). Він бере участь у 18 Європейських програмах розведення рідких видів (ЕЕР). Миколаївський зоопарк входить у Євро-Азіатську Регіональну Асоціацію Зоопарків і Акваріумів, у міжнародну Систему Обліку Тварин. Фахівці зоопарку ведуть науково-виробничу роботу з вивчення біології тварин у неволі. Завдяки цій роботі в зоопарку систематично розмножується 120 видів.

У зоопарку існує п'ять відділів: акватерраріум, відділи орнітології, приматів, хижих тварин, копитних тварин.

Зоопарк – улюблене місце відпочинку багатьох миколаївців, полюбляють відвідувати його і гості міста. За 100 років в ньому побувало більше десяти мільйонів відвідувачів. Уже п'ять поколінь співробітників віддають свої сили і знання улюбленій справі. Понад 2000 молодих миколаївців навчилися тут любити і пізнавати світ тварин у кружку юннатів.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:57
Рацинська дача Друк E-mail

Для степової Миколаївщини ліс – велика рідкість і велике благо. По-перше, ценадійний заслін вітрам-суховіям, а відтак, неоціненна допомога хліборобам. По-друге, ліс серед степового роздолля, серед літньої спекиострівець особливого мікроклімату, що приваблює і птахів, і звірів, і людей. Нарешті, лісовий оазис серед безкрайніх полівкраса неповторна!

Лісовий заказник державного значення “Рацинська дача”, який розкинувся на 1782 га території Вознесенського району, один з таких оазисів. Раптово він виникає перед очима: високо у небо злетіли крони дубів, повіяло прохолодою. Це штучне насадження з'явилося в середині XIX століття завдяки працьовитості місцевих селян. Правда, старих дерев тут збереглося мало: дуже постраждав ліс у роки Великої Вітчизняної війни, коли кращі дуби окупанти зрізали для будівництва оборонних рубежів.

Тут чимало привабливих куточків: кленовий і березовий гаї, галявина глоду. Водиться тут чимало живності: козулі та дикі кабани, фазани та куріпки, лисиці та куниці. Не дуже давно в “Рацинській дачі” з'явилися новосели – лань європейська, сімейство бізонів, цесарки. Оселилися тут ці екзотичні тварини стараннями хазяїв лісу – працівників найбільшого в області Вознесенського держлісгоспу.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:56
Василева Пасіка Друк E-mail

Недалеко від Трикрат по обох схилах безіменної балки простягнулося на п'ять кілометрів ще одне урочище. Темним півколом цей масив охоплює село, немовби захищаючи від суховіїв. ЦеВасилева Пасіка.

252 га лісових угідь, закладених наприкінці XIX століття на берегах річки Арбузинки, знаходяться під охороною Вознесенського держлісгоспу. Тут ростуть дуби, осики. У центрі масиву звертають на себе увагу кілька суховерхих осик, суцільно обліплених пташиними гніздами. Це – єдина в наших степах колонія сірих чапель. Тут більше півсотні гнізд. Для наших місць колонія чимала.

Чому чаплі облюбували цей куточок, неважко здогадатися. Поруч ставок, та й по балці вода тече, місцевість болотяна, а відтак, гарна кормова база.  Навколо розкинулися поля, і восени легко піймати полівку тощо.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:56
Заповідне урочище „Лабіринт” Друк E-mail

Заповідне урочище “Лабіринт”, що знаходиться біля села Трикрати Вознесенського району, пов'язано з ім'ям Віктора Петровича Скаржинського. Місцевий поміщик, людина досить прогресивних для того часу поглядів, він прославився під час Вітчизняної війни 1812 року. Коли наполеонівські війська вторглись у Росію, Скаржинський на свої кошти сформував у Трикратах кінний загін ополченців з 200 чоловік і повів їх на війну із загарбниками. Волонтери Скаржинського відзначилися в походах 1812-1814 років.

Саме Скаржинський був піонером степового і полезахисного лісорозведення в наших краях. А почав він з того, що в 1819 році біля свого маєтку на обох берегах річечки Арбузинки розпланував Лабіринт. Ліс закладався десятки років із наполегливістю й упертістю. З усіх усюд, навіть із заморських країв, надходили до степового села саджанці.

Через Арбузинку Скаржинський поклав кладку з тесаного граніту, штучними дамбами перегородив плин, створив химерні ставки, водоспади. Тут нараховувалося 40 гребель. Вода зрошувала луги, на березі Арбузинки з'явилися багатий фруктовий сад, виноградник, плантація шовковиці. Уражав своєю розмаїтістю дендрарій - тут росло понад 200 порід дерев. А на 400 га був посаджений ліс, переважно дубовий. Він укоренився, прийшов через десятиліття до нас живим пам'ятником праці тисяч селян.

У Лабіринт попадаєш прямо із сільської вулиці. Найбільша цінність урочища, його основа і серцевина – дуби. Старі, високі й могутні, їх 348, трикратських дубів, яким не менше 150 років. Кожний під номером, кожний узятий на облік і охороняється законом як пам'ятник природи.

Лабіринт рішенням обласної ради затверджений пам'ятником садово-паркового мистецтва місцевого значення. Під охорону узяті усі до єдиного старі дуби і 247 га лісового масиву.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:55
Степок. Володимирівська дача Друк E-mail

Поруч із Володимирівським лісом збереглося 11 га справді цілинного степунедоторканого, первісного. Ніколи ця земля не знала плуга, не бачила коси. Буйне різнотрав'я: пирій і ковила, мишачий горошок, лобода, деревій, польовий в'юнок, щавель, молочай... Легше назвати, яких трав тут нема, аніж перелічити ті, що ростуть. Але більше за все – злакових реліктів. Ця ділянкапам'ятник природи державного значення.

Лісовий масив площею 1283 га неподалік від села Володимирівка Казанківського району був закладений більше ста років тому. Тут ростуть дуби, сосни, є ділянки гледичії, акації, смородини. Володимирівська дача – ареал поширення лікарських рослин. Тут збирають бузину, глід, шипшину, листя кропиви, звіробій, спориш та інші корисні плоди і трави. Справжня зелена аптека! В урочищі водяться козулі, зайці, дикі кабани, навіть лосі.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:55
Пелагеївська церква Друк E-mail

Небагато знайдеться в Україні храмів, де, без перебільшення, відчуваєш присутність Бога. Церква Архістратига Михаїла, чи, як її ще називають, Свято-Михайлівська чи Пелагеївська, стоїть вдалині від великих міст і магістральних шляхів. Храм побудовано у 1904 році з ініціативи купця Сидора Дуриліна на дивно мальовничому березі Інгулу (тепер тут Софіївське водоймище), недалеко від села Софіївка Новобузького району. Дуже недовго простояла ця гарна, з 12-ма хрестами на куполах, церква у своєму первісному вигляді. У 30-х роках минулого століття храм прийшов у запустіння. І тільки в останнє десятиліття XX століття церква почала відроджуватися. З 1996 року тут діє Свято-Михайлівський жіночий монастир.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:54