Історичні особистості
| Аркас Микола Миколайович (1853-1909) |
|
 |
Микола Миколайович Аркас - український історик, композитор, громадсько-політичний діяч. Народився 7 січня 1853 р. в Миколаєві, де й прожив усе своє життя. Закінчив Новоросійський університет в Одесі в 1875 р. В 1875-1898 рр. служив у морському відомстві в Миколаєві.
Книга М.М.Аркаса «Історія України-Русі» - це перша історія нашої Батьківщини, видана в 1908 р. в Петербурзі українською мовою. Нечуваний для таких видань того часу масовий, 7-тисячний тираж розійшовся протягом кількох місяців. Хоча вона в тогочасному суспільстві була сприйнята й неоднозначно, проте прості люди зустріли написану популярною, дохідливою мовою історію України з любов’ю та захопленням.
Багато було драматизму навколо цієї книги. І популярність, і підтримка прогресивних учасників національно-визвольного та культурного процесу в Україні початку XX ст., і розносна критика за те, що книга, нібито написана на «московський кшалт», написана автором-великодержавником, прислужником російського царизму. Не обійшлося без знеславлення автора як людини (взявся не за свою справу), принизливого тавра дилетанта.
Після жовтневих подій 1917 р. радянська історична наука спочатку перестала помічати книгу, а в роки культу і застою прирекла на повне забуття ім’я автора, зарахувала її до буржуазно-націоналістичної літератури. Тільки в роки короткочасної «хрущовської відлиги» 50-х років про М.М.Аркаса інколи почали згадувати, але не більше.
Його книгу схвально зустріли й вітали її автора такі відомі українські діячі, як Г.Хоткевич, Є.Чикаленко, В.Степаненко, Б.Грінченко, В.Липинський, В.Доманицький, Б.Лепкий та багато інших. Так, Б.Грінченко писав М.Аркасу: «Невже ж Ви не постерігаєте, як Вас усюди, і всі люблять за Вашу історію?».
Дід М.М.Аркаса - Андрій (Андреас) - був грецького походження, з початку XIX ст. назавжди поселився в Миколаєві, знайшов собі другу Батьківщину, в Україні. А його дружина (мати М.М.Аркаса) Софія Петрівна, дочка урядовця Чорноморського флоту, походила з роду української козацької старшини - Богдановичів. Вона прищеплювала синові любов до українських народних звичаїв, пісень, казок, мальовничої природи, простого народу.
Серед музичних творів М.М.Аркаса - записи та обробки народних пісень (80), романси та ін. Головний твір - опера «Катерина» (1891) за сюжетом однойменної поеми Т.Г.Шевченка. Опера була вперше поставлена в 1899 р. у Москві трупою М.Кропивницького, її музика пройнята колоритом української народної пісні.
Демократичні погляди прищеплював вчитель музики П.І.Ніщинський - автор славнозвісного хорового співу «Закувала та сива зозуля». Саме Ніщинський навчив М.М.Аркаса теорії та композиції музики, виконавському мистецтву, розвинув професійний смак кращих зразків українського музичного фольклору.
Проте крововилив у мозок і слідом за тим невиліковний параліч правої руки не дали змоги М.М.Аркасу більше сідати за фортепіано. Опера «Катерина» залишилася єдиною у творчому доробку М.М.Аркаса-композитора. В листі до М.В.Лисенка, видатного українського композитора дожовтневої доби, корифея українського оперного мистецтв, він пише: «Шкодую тільки, що болість моя така дужа і навпаки одібрала у мене можливість працювати на любому музикальному напрямку». До самої смерті М.М. Аркас продовжував цікавитися українським музичним фольклором, як і раніше, запрошував на гастролі у Миколаїв кобзарів і бандуристів з усієї України.
Третім («Історія України-Русі», опера «Катерина») дорогим і рідним дітищем М.М.Аркаса була громадська організація - Миколаївська «Просвіта». Для створення та її діяльності він доклав і зусиль, і матеріальних коштів. В умовах підозри і недовір'я царських властей до «просвіт» не уникнув їх, як і інші учасники, М.М.Аркас. Тим більше, за його зв’язки з багатьма діячами українського національно-культурного руху, спілкування з «простонароддям», кобзарями, бандуристами, участь у відкритті в 1903 р. пам’ятника І.П.Котляревському в Полтаві.
Товариство «Просвіта» мало в Миколаєві попередника - «Інгульську громаду», засновану таємно в 1880 р. Проіснувавши недовго, залишила певний слід в українському духовному житті краю. Під впливом революційних подій 1905-1907рр., ряду практичних заходів (концертів бандуристів, кобзарів, лекцій) стала відчутною гостра потреба і можливість створення культурно-просвітницького об'єднання. З ініціативи М.М.Аркаса група ентузіастів на початку 1907 р. створює «Просвіту» в Миколаєві, а 16 лютого її було зареєстровано.
25 лютого 1907 р. збори товариства головою «Просвіти» обрали М.М.Аркаса, заступниками - А.В.Крижанівського і С.І.Гайдученка. Незабаром товариство об'єднувало вже понад 100 чоловік. Активно працювали в ньому дружина Аркаса - Ольга Іванівна, син Микола Миколайович. Однак «Просвіта» зовсім не замкнулася у вузьконаціональні українські рамки. Навпаки, її членом міг бути представник будь-якої національності.
Дбаючи про національний розвиток представників інших народів, «Просвіта» боролася за впровадження української мови у народну освіту. На кошти її керівника була збудована і утримувалася школа з рідною мовою викладання в с. Христофорівці, така ж школа працювала на його видатки протягом двох років (до смерті М.М.Аркаса) у с.Богданівці. Товариство поширювало українську літературу, читалися лекції про вітчизняне історичне минуле. Перед виставами в театрі М.М.Аркас читав цикли лекцій з історії України. Плідною була й культурно-освітня діяльність. Тільки протягом 1908 р. відбулося майже півсотні літературно-музичних та інших вечорів.
М.М.Аркас та його рідні не з таких уже й значних коштів робили матеріальні пожертвування на користь «Просвіти», допомагали багатьом народним талантам.
Матеріальні нестатки, в яких він жив останні роки, переслідували родину і після смерті М.М.Аркаса 13 березня 1909 р. Для поховання продали останні залишки маєтку. Більше 10 тис. миколаївців провели в останню путь славу і гордість України.
Джерело: Шкварець В.П., Шитюк М.М., Гузенко Ю.І., Давиденко В.М., Кіщак І.Т., Кириленко Т.В., Паліюк В.П., Рагулін В.Я., Семко Л.І., Соболь П.І., Корифеї української науки. Нариси про видатних діячів науки і техніки. - Миколаїв: Видавництво “Тетра”. – 2000. – С.166-167