Історичні факти
| Історія Братьского району |
|
 |
Північне Причорномор’є, де розташований Братський район – досить значна частина території України. Вченими, що вивчали цю територію було доведено, що давні слов’янські поселення на території району існували уже півтори-дві тисячі років тому. Про це переконливо свідчать дві сотні стародавніх могил-курганів, що височать у примертвоводських степах по всій території Братщини. Розкопки, виконані археологами, підтвердили, що ці дивовижні і величні пам’ятники, набагато давніші від уславлених єгипетських пірамід і належать до прадавньої слов’янської культури.
В 14-16 століттях широка смуга українського степу була заселена втікачами із кріпацької неволі, які заснували Запорізьку Січ. На території нашого району в ті часи виникла козача слобода Камянуватка, потім Орлове Поле, а в 16-17 столітті гайдамацькі села - нинішні Ганнівка, Костувате, Мостове, Лісове , Кам'янокостувате, Антонопіль, Крива Пустош.
З більш пізніших історичних джерел відомо, що Причорноморські землі активно заселялись уже у ХVІІІ столітті імператрицею Катериною-ІІ при активній діяльності князя Г.Потьомкіна.
Селище Братське, спочатку як хутір, виникло ще на початку ХVІІ століття на козачій переправі по шляху на Соколи ( Вознесенськ). До хутора-зимівника стали переселятися козаки та осідати гайдамаки та кріпаки, що втекли з неволі. Хутір переріс у село. Його назвали Братське. За однією з версій істориків, ця назва пішла від слова „братчики” (товариші), як іменували один одного при звертанні козаки та гайдамаки. За іншою версією селище було назване Братським на честь трьох братів Живковичів, які в 1788 році одержали від Катерини ІІ 45 тис. десятин землі на цій території. Пан Живкович намагався наповнити село ремісниками, торговцями, розвинути його і перетворити в містечко. Він давав ділянки під оселі, сприяв будівництву хат. В Братське з різних місць переселялися міщани.
Щоб мати до столу свіжу птицю, Живковичі в середині минулого століття звеліли загатити міцною греблею скелясту балку за бугром на схід від Братського, обсадити ставок лісом і побудувати над ним пташню. Після відміни кріпацтва німці - орендатори Антони продовжували вирощувати там для пана гусей, качок, курей - цесарок. Хутір став називатися Птичим (Антона).
Процвітали торгівля, гончарство, ткацтво, обробка шкір, шевство і кравецтво, шорництво, столярне та ковальське діло.
У 1828 році Братське одержало статус містечка. Було збудовано вітряки, водяний млин, олійні, чинбарні, церква.
В 1864 році Братське стало центром волості. Пан своїм коштом побудував приміщення для волосної управи, в якому зараз знаходиться редакція райгазети «Перемога», а на місці колишньої церкви знаходиться кінотеатр «Дружба» нині там Будинок культури.
Братське довгі роки – аж до революції 1917 року, територіально підпорядковувалось Єлисаветградському повіту Херсонської губернії.
Згодом при проведенні адміністративно-територіального поділу УРСР відповідно до Постанови №310 ВУЦВК в березні 1923 року був створений Братський район із Ганнівської та Братської волостей, який до 1944 року належав Одеській області. Після закінчення Великої вітчизняної війни район було приєднано до Миколаївської області.
У 50-60 роки районом керували : О. Гришанін, Т.А. Крищенко, Є.Д. Костюк, М.Г. Єнін, І.В. Ященко, В.Т. Юрченко, І.Д. Власов, П.П. Краков'як, перший секретар райкому партії (1968-1986рр.) Б.І. Турбаївський ( Орден Леніна, Трудового Червоного прапора, медаль «За трудову доблесть»), голова райвиконкому - І.І. Міщенко.
Знання та вміння розвитку сільськогогосподарського виробництва віддали: І.І. Гавриляк, А.І. Ботнаренко, С.В. Шалигін, П.П. Цуркан, М.Л. Вчорашній, С.Я. Поляков, І.Г. Агарков, М.М. Юдов, К.І. Буцан, І.О. Куліш., Д.І. Куцовський, О.А. Волик, В.К. Новік.
Знані братчани добрими справами - С.Л. Могильницький, А.М. та В.О. Коноваленки. Вагомий внесок у розвиток району зробили О.М. Плахотник, І.М. Поліщук, В.П. Плюта, М.О. Дробітько, А.Г. Саньков, Г.П. Пасічник, М.Є. Тепла, М.М. Капінус, І.П. Василюк, О.О. Гончаров, Т.І. Чамата, Г.М. Мамедов. Пошаною і повагою братчан користуються лікарі Л.В. Коропатнюк, М.А Черно, К.В. Столяренко, працівники культури - подружжя Хілобків - Надія Миколаївна та Микола Андрійович, В.В. Григораш, А.В. Печенюк, Н.І. Кравчук, Г.О. Бистріцька, редактор районної газети «Перемога» С.В. Самойленко, краєзнавець М.М. Радкевич.