СТАТИСТИКА ВІДВІДУВАНЬ

21473400
Сьогодні
Вчора
На цьому тижні
Цього місяця
Попереднього
Загалом
6654
9533
39998
253100
330919
21473400

Ваша ІР адреса: 172.20.0.3
2024-03-29 13:25

Миколаївщина

Єланецький степ Друк E-mail

Розташування заповідника

У 1996 році з метою охорони найбільшої у Північно-західному Причорномор'ї ділянки цілинного степуУказом Президента України на території Єланецького і Новоодеського районів був створений природний заповідник “Єланецький степ” площею 1675,7 га. Це перший і поки що єдиний степовий заповідник у Правобережній Україні.

Історія його створення почалася досить давно. У 1978 році тут було організовано заказник місцевого значення "Роза" площею 300 га. У 1982 році вже на площі 976 га було створено ландшафтний заказник місцевого значення "Єланецький". У 1990 році з ініціативи місцевих природоохоронців та після неодноразових звертань учених було прийнято рішення про резервування 2000 га під майбутній заповідник "Єланецький", а в липні 1996 року вийшов Указ Президента України про створення заповідника, який дістав остаточну назву "Єланецький степ". Від тих часів у заповіднику лишились зоопарк та "Палац природи". Перший був створений у заказнику "Роза" в 1978 році за допомогою фахівців з "Асканії Нова". Це огороджена ділянка степу площею 70 га, де в напіввільному стані утримуються бізони, кулани, олені плямисті та муфлони. Так званий "Палац природи" був побудований у 1979 році з метою налагодження відпочинку та екологічної освіти дітей і юнацтва. Він чудово вписується в оточуючий ландшафт і складається з красивої триповерхової будівлі оригінальної архітектури та ряду допоміжних споруд (обсерваторія, їдальня, душові, відкриті майданчики тощо).

Згідно з фізико-географічним районуванням, заповідник "Єланецький степ" розміщений у межах Дністровсько-дніпровської провінції Північностепової підзони Степової зони, на південному заході Східноєвропейської рівнини, на степових відрогах Придніпровської височини Південнобузько-Дніпровського межиріччя.

Клімат на цій території помірно континентальний з теплим тривалим літом, малосніжною зимою, дефіцитом вологи, частими посухами та суховіями. Середньорічна температура повітря + 8 °С, середня січня ­– 4 °С, а липня + 21, 22 °С. Максимальна температура (липень) сягає + 38 °С, мінімальна (січень) –23 °С. Середня тривалість безморозного періоду на грунті 150-160, а в повітрі 170–185 діб. Вегетаційний період триває 215–220 діб. Заморозки закінчуються в кінці березня – на початку травня, а починаються у другій половині вересня – першій декаді жовтня. Зими малосніжні, з частими відлигами, проте в окремі роки ґрунт може промерзати на глибину до 54 см. Середньорічна сума опадів 438 мм, найбільша їх кількість (до 300 мм) випадає у вигляді злив у теплу пору року, особливо в червні–липні. Для другої половини літа характерні сухість повітря і суховії. Весни також посушливі і супроводжуються суховіями, навіть пиловими бурями. В середньому протягом року буває 16-20 днів із суховіями. В холодну пору року переважають північно–східні, а в теплу північно–західні вітри.

Територія заповідника являє собою яружно–балковий комплекс, який включає нижню частину кількох великих балок (Прусакової, Орлової та Рози) і належить до гідрографічної мережі річки Громоклії – лівої притоки ріки Інгул. Днища балок широкі, здебільшого вирівняні, а схили подекуди порізані різними за розмірами, як правило, сильно задернованими ярами. Крутизна схилів звичайно не перевищує 15°, але в окремих місцях досягає 30–40° і більше.

Найпоширенішими ґрунтоутворювальними породами на плакоріях є леси, а на схилах балок вапнякова жорства, мергелі та суглинки. У ґрунтовому покриві переважають малогумусні й щебенюваті чорноземи, а також виходи лесів та елювію вапняків. Характерною ознакою ландшафту заповідника, яка надає йому мальовничості, є виходи вапняків, котрі місцями утворюють досить високі і круті стінки. Подекуди по днищах балок виходять червоні граніти, чиї великі, окатані водою брили виглядають дуже красиво.

Постійних водотоків на території заповідника немає. По днищах балок проходять русла струмків, які наповнюються водою лише навесні та під час дощів і літніх злив. Проте завдяки особливостям геологічної будови (наявності кількох шарів водопідпірних глеїв) тут існує принаймні три водоносних горизонти, водою яких наповнюються колодязі та джерела, а в Прусаковій балці утворилися досить великі заболочені ділянки, де вода зберігається навіть у посушливі сезони. Від численних колись джерел води у заповіднику залишилось лише одне. Внаслідок бездумної оранки більшість з них зникла під шаром ґрунту, що змивається з навколишніх ланів. З часом, за умови перегляду засобів землекористування, вони можуть відновитися і знову стати прикрасою цих місць.

Територія заповідника, незважаючи на відносно невеликі розміри, характеризується значним різноманіттям. В ньому широко представлені елементи яружно-балкової системи (схили різної крутизни, рівчаки, відшарування вапняків та гранітів, тимчасові і постійні водотоки тощо), ростуть природні та штучні деревно-чагарникові насадження, є плакорні ділянки, а також залишки гідротехнічних споруд тощо. Це, у свою чергу, зумовлює багатство рослинного і тваринного світу.

Флора заповідника

За складом і територіальним розподілом рослинності заповідник "Єланецький степ" помітно відрізняється від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають перелоги різного віку. Через це одним з основних завдань заповідника поряд з охороною ділянок цілинного степу є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках. Це дуже важливий і актуальний напрям діяльності, який надає заповідникові особливого значення. Відбитком недавнього господарського освоєння території заповідника (інтенсивне випасання худоби, оранка, проведення лісомеліоративних заходів) є наявність у складі його флори великої кількості бур'янів і культивованих (здичавілих, випадкових, висіяних та інтродукованих) рослин (69 видів, або 21,7 %).

Водночас природна рослинність заповідника є надзвичайно багатою і різноманітною. Вона представлена переважно справжніми степами різних варіантів та їх кам'янистими різновидами, а також лучно-степовими, лучними, лучно-болотними та оригінальними чагарниково-деревними комплексами. У 1997 році тільки судинних рослин у заповіднику налічувалось більше 418 видів. За кількістю переважають степові та лучно-степові види. У складі флори зареєстровано багато регіонально-рідкісних, ендемічних видів і тих, що занесені до Червоної книги України. Виявлено рослинні угруповання, які занесено або буде занесено до Зеленої книги України. Зокрема, 17 видів занесено до Червоної книги України (5 видів ковили: волосиста, Лессінга, найкрасивіша, українська та вузьколиста; астрагали: шерстистоквітковий та пухнастоквітковий, сон чорніючий, дрік скіфський тощо) і 7 видів рослин з Європейського червоного списку (наприклад, гвоздика ланцетна, смілка бузька, карагана скіфська, перлівка золотолускова тощо). Ендемічних рослин тут 32 види.

Різноманіття рослин у всі сезони створює неповторну красу краєвидів заповідника, забарвлює їх у різноманітні кольори, одягає степ у пухнасті ковилові ковдри, прикрашає його квітучим різнотрав'ям.

Фауна заповідника

Тваринний світ, незважаючи на значну освоєність навколишніх територій та наслідки колишнього господарювання в самому заповіднику, зберіг головні зональні особливості.

На території сучасного заповідника та його найближчих околиць мешкає приблизно 1500 видів безхребетних тварин, з них 158 видів (більше 10 %) є рідкісними або регіонально-рідкісними і потребують охорони. Більше третини їх занесено до Червоної книги України (16 видів перетинчастокрилих, зокрема, сколія степова; джмелі: моховий, лезус вірменський, глинистий і яскравий; 32 види метеликів, у тому числі бражники олеандровий, дубовий, скабіозовий, мертва голова, махаон, подалірія, поліксена) і до Європейського червоного списку (сатурнія грушева, товстун багатобугорчатий, дибка степова всього 8 видів). Близько 40 % безхребетних становлять мешканці степу, а решту – різних деревно-чагарникових угруповань, лук та види, що не віддають переваги жодному біотопу. Дуже цінним і різноманітним виявився комплекс комах – природних опилювачів рослин (дикі бджоли, джмелі тощо).

Загальна кількість зареєстрованих у заповіднику та на прилеглих ділянках хребетних тварин у 1997 році становила 113 видів. З них 15 видів (більше 13%) включено до "червоних списків" різного рівня (полози чотирисмуговий та жовточеревий, шпак рожевий, балобан, лунь польовий, лежень, тхір степовий, борсук тощо). Найбільшим різноманіттям відрізняються птахи 66 видів, потім ссавці 34 види. Плазунів виявлено 7, а земноводних 6 видів. Серед земноводних домінує ропуха зелена, а серед плазунів ящірка прудка. Вражає велика щільність популяції полоза чотирисмугового, або Палласового, який трапляється майже на всіх ділянках заповідника, проте перевагу віддає стрімким, місцями кам'янистим і не дуже зарослим чагарниками схилам балок. Серед птахів є мешканці відкритих просторів та деревно-чагарникових заростей, а також види, що живляться у степу. Домінують жайворонок польовий та щеврик польовий, численними є чекай лучний, славка сіра, вівсянка садова, припутень та інші. Надзвичайно багато для такої невеликої території хижаків, насамперед дрібних соколів, лунів, сов. 3 інших цікавих видів трапляється сиворакша, хоч вона дедалі більше стає рідкісною в Україні, кам'янка-танцюристка, шпак рожевий та лежень. Серед ссавців переважають дрібні гризуни, зокрема нориця лучна. Непогано почувається байбак, який нині тримається трьома колоніями загальною кількістю близько 100 особин (більшість з них так і залишились у вольєрі, куди цих звірів було випущено на початку 80-х років). 3 хижих ссавців переважає лисиця, у невеликій кількості трапляється борсук, зрідка заходить вовк. Через велику кількість лисиць на досить низькому рівні утримуються популяції куріпки, фазана, зайця русака та байбака. 3 диких копитних в заповіднику мешкає козуля, зустрічається дикий кабан.

За складом рідкісних, ендемічних і тих представників флори та фауни, що занесені до Червоної книги України, заповідник "Єланецький степ" безумовно має велике наукове та природоохоронне значення. Однак не менш важливим є сприймання його як частки ландшафту Правобережжя України, що в природному стані майже не зберігся. Головною і невід'ємною складовою цього ландшафту є тварини та рослини, які поки що не стали рідкісними, але зумовлюють зональну своєрідність регіону, і без них неможливо уявити собі степ. Зберегти цей ландшафт у всій його цілісності головне завдання заповідника. У ньому є всі умови для відновлення природних рослинних комплексів, акліматизації деяких рідкісних видів тварин та репатріації окремих степових видів рослин, які були втрачені внаслідок антропогенної трансформації довкілля.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 11:53
Над Кодимою Друк E-mail

Якщо пройти від села Кримки болотяним лугом, перебратися по потемнілій дерев'яній кладці через Кодимураптом пірнеш у зелений шум. Лопочуть на вітрі акації, солідно ворушать листям красені-дуби. Звідси, від Кодими, починається Катеринівський ліс. Його заклали у тридцяті роки минулого століття на сипучих пісках. Важко приживалися дерева, особливо сосни, що складають нині велику частину лісу. Але тепер тут на 1,5тисячах гектарів росте понад десяток порід дерев -дуби, верби на болотах, ясені, граби, клени, білостовбурні берези...

Ліс обвивають численні рукави Кодими, що здебільшого поросли очеретами, осокою і верболозом. Тут кілька лісових озер. Водойми, покриті густою кугою, місцеві жителі називають сагами. Саги оточують досить великі ділянки суходолу, утворюючи Казенний острів. Якщо забратися сюди рано ранком, то, здається, бачиш природу в її первісній красі. Причаївшись за деревом, можна спостерігати за граціозними оленями і швидконогими козулями. У різноголосиці пташиного гомону виділяються сольні арії солов'їв. Іноді “сигналять” самці-фазани. Якщо повезе, зустрінете дику свиню з виводком – смугасті поросята лакомляться жолудями і грибами, риють землю, вишукуючи їстівне коріння.

У лісі над Кодимою серед безлічі дерев є і такі, котрі привертають увагу своєю незвичайністю, навіть унікальністю. Наприклад, ялиновий гай – цілий гектар! – єдина в області така посадка. На південних пісках, під палючим сонцем – це досить рідке явище. Адже, доглянута, ялина укоренилася там, де раніше ніколи не росла. Тому і цінність цього гайка велика, і віднесений він до пам'ятників природи. Виділяється і стара верба посередині Катеринівського лісу. Вона втричі, чи й навіть, вчетверо старіша за увесь цей лісовий масив. Лісу ще не було, коли верба стояла в розквіті. В іншому кінці лісу, майже під самою Кодимою, ще один пам'ятник природи – три дуби. Дубам цим теж набагато більше років, ніж рукотворному лісу – більше ста. А навколо – сорокарічні сосни. Прекрасний змішаний ліс. Дуб надає йому міці, сосна –аромату, береза – витонченості, ялина – шляхетності.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 11:53
Новоодеські плавні Друк E-mail

Самої річки не видно: скільки бачить око, розлилося зелене море очеретів. Човен пливе по мутній воді, густо обсипаній ряскою. Довгий вузький коридор між густими заростями виводить на велике, чисте від буйної рослинності плесо. Тут не глибоко. Вода тиха, стояча, рудуватими острівцями росте латаття. Дичини тут – аж кишить, головним чином качки-лисухи. Плавають зграйками, поринають, добуваючи їжу, жирують. Фауна плавнів досить багата і різноманітна. Крім птахів, водяться тут ондатри, черепахи, змії. Умови для них відмінні, є де сховатися від зацікавленого ока – плавні займають близько 30 квадратних кілометрів, є чим поживитись. Навесні і восени під час масових перельотів плавні стають для пташиних зграй своєрідною базою відпочинку.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 11:52
Гранітно-степове Побужжя Друк E-mail

Дивне місце! Рівнинний і спокійний Південний Буг тут перетворюється на бурхливу гірську ріку. Від Мигії до Олександрівки, майже на протязі 40 кілометрів, Буг тече в крутих кам'янистих берегах, створюючи вузьку каньоноподібну долину з величними гранітними скелями, порожистим руслом, вирами й островами. Бузькі порогисправжня Мекка для туристів-водників, тут знаходиться одна з кращих у Європі природних трас водяного слалому. А стрімкі гранітні скелі каньйонуулюблене місце змагань спортсменів-скелелазів. Напрочуд мальовничі ландшафти цієї “гірської країни” серед українського степу приваблюють у ці місця багатьох аматорів пішого туризму, даруючи незабутні враження. Для збереження унікальних природних комплексів і історичних ландшафтів ця місцевість рішенням Миколаївської обласної ради в 1994 році була узята під охорону – тут був створений регіональний ландшафтний парк “Гранітно-степове Побужжя”. Незабаром територія заповідного об'єкта була значно розширена. Сьогодні площа парку складає 5034 га в межах Першотравневого, Арбузинського, Доманевського й Вознесенського районів Миколаївщини.

Гранітно-степове Побужжя надзвичайно цікаве своїм історичним минулим. Тут виявлені суцільні археологічні шари: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, епоха бронзи, черняховська і трипільська культури. Є свідчення поселень кіммерійців, савроматів, скіфів, греків-ольвіополітів, древніх слов'ян, римлян. Усього в долині Південного Бугу між селами Мигія й Олександрівка виявлено 98 археологічних пам'ятників.

Особливо яскравий слід залишили в цих краях запорожці. У місці злиття Ташлика з Бугом, на острові, знаходився Гард – адміністративний центр Бузько-Гардової паланки, найбільший за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорізької Січі. Не менш знаменитим у ті часи було урочище Протекти з козацькою святинею – Протичанською скелею. Пороги, що збереглися до нашого часу на Південному Бузі (місцева назва – брояки), а також велика кількість островів і скель пов'язані із запорізько-гайдамацькими легендами, вони зберігають пам'ять про минуле. Навіть самі назви говорять про козацьку славу і вольницю: Запорізька Брояка, острів Козака Мамая, скелі Турецький Стіл і Пугач, Гайдамацька Балка тощо.

Гранітно-степове Побужжя – одна із самих старих ділянок суші Євразії. Ця місцевість не занурювалась у морські глибини вже протягом 60 мільйонів років і відігравала роль одного з центрів видоутворення Причорномор'я. Звідси – значна кількість унікальних об'єктів живої природи. У складі місцевої флори нараховується близько 900 видів рослин, 26 з них занесені у Червону книгу України, чотири – у Європейський Червоний список. Крім типових степових, лугових, лісових і наскальних видів, тут росте багато прибузьких і причорноморських ендеміків, а також реліктів різних геологічних епох. Це, приміром, легендарна, майже невідома фахівцям мерінгія бузька, смолка бузька, вишня Клокова, гвоздика бузька, очиток Борисової. У межах парку знаходяться основні ядра популяцій цих рослин.

У долині Південного Бугу збереглася багата фауна. Через суцільну розораність прилягаючих степів Південно-Бузький каньйон став останнім притулком для багатьох видів тварин. У парку живе не менше 9 тисяч видів комах, з них 51 вид внесений у Червону книгу України (жук-олень, вусань великий дубовий, моримус темний, поліксену, аполлон чорний, ряд бражників і джмелів). Фауна хребетних тварин нараховує близько 300 видів, 46 з них знаходиться під охороною держави (марена дніпровська, шемая дунайська, орел-карлик, видра річкова, борсук, жовтобрюх тощо). Місцева популяція полоза лісового – єдина збережена у степовій зоні Європи.

В останні роки територія ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя” стає не тільки об'єктом наукових досліджень, але і місцем пізнавальних екскурсій, а також базою для проведення польової практики провідних вузів України.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 11:51
Тилигульський лиман. Коблєве Друк E-mail

Чорноморське узбережжя Миколаївщини, від легендарної Ольвії до межі з Одеською областю, могло би бути суцільною курортною зоноютакі благодатні тут природні умови для оздоровлення і відпочинку. Колись так і буде. А поки що на цьому узбережжі, порізаному лиманами, є кілька зон відпочинку: Очаків, Рибаківка, Коблєве.

Коблєве розташоване на самій межі з Одеською областю. Тут багато садів і виноградних плантацій. З кожним роком вУкраїні і за її межами росте популярність високоякісних вин місцевих виноробів зАТ “Вина Коблево”. Упритул до зони відпочинку примикає Тилигульський лиман, багатий на рибу, відомий пташиним царством і цілющими грязями. Тилигульський лиман з піщаними косами і степовими ділянками площею 8195,4 га був узятий під охорону в 1995 році. Рішенням обласної ради тут утворений регіональний ландшафтний парк “Тилигульський”.

А на узбережжі, засадженому рукотворним сосновим лісом, на багато кілометрів простягнулися піщані пляжі, бази відпочинку і пансіонати. Колись підприємства й організації Миколаївщини, а також України і Молдавії облаштували тут свої бази відпочинку. Згодом на цей пустельний берег прийшла цивілізація: замість дерев'яних будиночків виросли багатоповерхові корпуси, широко розгорнулася торгівля, розвивалась сфера послуг і розваг. В останні роки місцева влада взялася за наведення порядку в цьому благословенному куточку, прагнучи перетворити Коблєвську зону відпочинку на сучасний курорт.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 11:50