Миколаївщина

Новоодеські плавні

Самої річки не видно: скільки бачить око, розлилося зелене море очеретів. Човен пливе по мутній воді, густо обсипаній ряскою. Довгий вузький коридор між густими заростями виводить на велике, чисте від буйної рослинності плесо. Тут не глибоко. Вода тиха, стояча, рудуватими острівцями росте латаття. Дичини тут – аж кишить, головним чином качки-лисухи. Плавають зграйками, поринають, добуваючи їжу, жирують. Фауна плавнів досить багата і різноманітна. Крім птахів, водяться тут ондатри, черепахи, змії. Умови для них відмінні, є де сховатися від зацікавленого ока – плавні займають близько 30 квадратних кілометрів, є чим поживитись. Навесні і восени під час масових перельотів плавні стають для пташиних зграй своєрідною базою відпочинку.

Гранітно-степове Побужжя

Дивне місце! Рівнинний і спокійний Південний Буг тут перетворюється на бурхливу гірську ріку. Від Мигії до Олександрівки, майже на протязі 40 кілометрів, Буг тече в крутих кам'янистих берегах, створюючи вузьку каньоноподібну долину з величними гранітними скелями, порожистим руслом, вирами й островами. Бузькі пороги – справжня Мекка для туристів-водників, тут знаходиться одна з кращих у Європі природних трас водяного слалому. А стрімкі гранітні скелі каньйону – улюблене місце змагань спортсменів-скелелазів. Напрочуд мальовничі ландшафти цієї “гірської країни” серед українського степу приваблюють у ці місця багатьох аматорів пішого туризму, даруючи незабутні враження. Для збереження унікальних природних комплексів і історичних ландшафтів ця місцевість рішенням Миколаївської обласної ради в 1994 році була узята під охорону – тут був створений регіональний ландшафтний парк “Гранітно-степове Побужжя”. Незабаром територія заповідного об'єкта була значно розширена. Сьогодні площа парку складає 5034 га в межах Першотравневого, Арбузинського, Доманевського й Вознесенського районів Миколаївщини.

Гранітно-степове Побужжя надзвичайно цікаве своїм історичним минулим. Тут виявлені суцільні археологічні шари: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, епоха бронзи, черняховська і трипільська культури. Є свідчення поселень кіммерійців, савроматів, скіфів, греків-ольвіополітів, древніх слов'ян, римлян. Усього в долині Південного Бугу між селами Мигія й Олександрівка виявлено 98 археологічних пам'ятників.

Особливо яскравий слід залишили в цих краях запорожці. У місці злиття Ташлика з Бугом, на острові, знаходився Гард – адміністративний центр Бузько-Гардової паланки, найбільший за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорізької Січі. Не менш знаменитим у ті часи було урочище Протекти з козацькою святинею – Протичанською скелею. Пороги, що збереглися до нашого часу на Південному Бузі (місцева назва – брояки), а також велика кількість островів і скель пов'язані із запорізько-гайдамацькими легендами, вони зберігають пам'ять про минуле. Навіть самі назви говорять про козацьку славу і вольницю: Запорізька Брояка, острів Козака Мамая, скелі Турецький Стіл і Пугач, Гайдамацька Балка тощо.

Гранітно-степове Побужжя – одна із самих старих ділянок суші Євразії. Ця місцевість не занурювалась у морські глибини вже протягом 60 мільйонів років і відігравала роль одного з центрів видоутворення Причорномор'я. Звідси – значна кількість унікальних об'єктів живої природи. У складі місцевої флори нараховується близько 900 видів рослин, 26 з них занесені у Червону книгу України, чотири – у Європейський Червоний список. Крім типових степових, лугових, лісових і наскальних видів, тут росте багато прибузьких і причорноморських ендеміків, а також реліктів різних геологічних епох. Це, приміром, легендарна, майже невідома фахівцям мерінгія бузька, смолка бузька, вишня Клокова, гвоздика бузька, очиток Борисової. У межах парку знаходяться основні ядра популяцій цих рослин.

У долині Південного Бугу збереглася багата фауна. Через суцільну розораність прилягаючих степів Південно-Бузький каньйон став останнім притулком для багатьох видів тварин. У парку живе не менше 9 тисяч видів комах, з них 51 вид внесений у Червону книгу України (жук-олень, вусань великий дубовий, моримус темний, поліксену, аполлон чорний, ряд бражників і джмелів). Фауна хребетних тварин нараховує близько 300 видів, 46 з них знаходиться під охороною держави (марена дніпровська, шемая дунайська, орел-карлик, видра річкова, борсук, жовтобрюх тощо). Місцева популяція полоза лісового – єдина збережена у степовій зоні Європи.

В останні роки територія ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя” стає не тільки об'єктом наукових досліджень, але і місцем пізнавальних екскурсій, а також базою для проведення польової практики провідних вузів України.

Тилигульський лиман. Коблєве

Чорноморське узбережжя Миколаївщини, від легендарної Ольвії до межі з Одеською областю, могло би бути суцільною курортною зоною – такі благодатні тут природні умови для оздоровлення і відпочинку. Колись так і буде. А поки що на цьому узбережжі, порізаному лиманами, є кілька зон відпочинку: Очаків, Рибаківка, Коблєве.

Коблєве розташоване на самій межі з Одеською областю. Тут багато садів і виноградних плантацій. З кожним роком вУкраїні і за її межами росте популярність високоякісних вин місцевих виноробів зАТ “Вина Коблево”. Упритул до зони відпочинку примикає Тилигульський лиман, багатий на рибу, відомий пташиним царством і цілющими грязями. Тилигульський лиман з піщаними косами і степовими ділянками площею 8195,4 га був узятий під охорону в 1995 році. Рішенням обласної ради тут утворений регіональний ландшафтний парк “Тилигульський”.

А на узбережжі, засадженому рукотворним сосновим лісом, на багато кілометрів простягнулися піщані пляжі, бази відпочинку і пансіонати. Колись підприємства й організації Миколаївщини, а також України і Молдавії облаштували тут свої бази відпочинку. Згодом на цей пустельний берег прийшла цивілізація: замість дерев'яних будиночків виросли багатоповерхові корпуси, широко розгорнулася торгівля, розвивалась сфера послуг і розваг. В останні роки місцева влада взялася за наведення порядку в цьому благословенному куточку, прагнучи перетворити Коблєвську зону відпочинку на сучасний курорт.

Чорноморський біосферний заповідник. Кінбурнська коса

Батько історії Геродот, який відвідав ці краї ще в 5 столітті до н.е., залишив запис, що став основою легенди про Гілею. “Якщо перейти Борисфен, – записав він на своїх пергаментних сторінках, – перша від моря країна – Гілея, якщо йти нагору від неї – там живуть скіфи-хлібороби, яких елліни, що живуть біля річки Гіпаніс, звуть борисфенітами, а самих себе ольвіополітами...”. (Гілея в перекладі з давньогрецького – земля, покрита густими лісами).

Перші дослідники Кінбурнського півострова не знайшли тут нічого такого, що нагадало б їм райську країну, описану Геродотом. Сумна одноманітна картина: піски, солончаки, безлюддя. Піщані пагорби (тут вони звуться “кучугурами”), озерця в очереті та солоні болота, хирлява, випалена нещадною спекою травичка... І раптом – що за диво! – вільхові крони змикаються над головами – так, що навіть у ясний день під ними сутінно. Старі-престарі корчуваті верби схиляються над озером. Суцільна стіна з гнучкої лози, жостеру, тернику й ожини – непролазні хащі. Невідомо ким протоптана серед півтораметрових трав стежинка приводить до патріарха лісу – могутнього дубу. Нескінченна симфонія пташиних голосів...

Це – не казка і не фантазія. Це – Волижин ліс, що розкинувся на Кінбурнському півострові, маленька ділянка Чорноморського державного заповідника, зримий доказ того, що легенди про Гілею мали під собою життєву основу. Чорноморський заповідник, створений у 1927 році, об'єднав залишки пралісів на Кінбурнському півострові і південних берегах Дніпровсько-Бузького лиману, ділянки цілинного степу в північно-західному Причорномор'ї і численні піщані острови з водоохоронною зоною в Ягорлицькій і Тендрівській затоках. Під охорону взяли мільйонокриле пташине царство і рідкісні види ссавців.

Нині Чорноморський біосферний заповідник – унікальне явище в Україні. Цей комплекс природних дібров і водно-болотяних угідь має міжнародне значення. Серед сухого степу, піщані пагорби якого покриті щільним типчаком, ковилою, мохом, очам мандрівника відкриваються переліски, гаї, наповнені пташиним гомоном і щебетанням. Картину доповнюють озера, береги яких поросли очеретом, а на тихих плесах – безліч качок, чайок, куликів. На обрії блакитним маревом видніються мілководні морські затони, обрамлені червоними солеросами-солончаками. На мерехтливій поверхні заток темними хмаринами плавають заповідні острови.

Це тільки перше враження, воно далеко не вичерпує всієї розмаїтості ландшафту, флори і фауни заповідника. Його ділянки, що займають біля трьох тисяч гектарів суші на території Миколаївської області (і плюс понад шість тисяч гектарів на території Херсонщини), а також більше 350 км² водних просторів у Ягорлицькій і Тендрівській затоках, неповторні за своєю красою, багатству рослинного і тваринного світу. Якщо говорити мовою сухої статистики, Чорноморський заповідник – це близько 600 видів диких рослин, у тому числі 24 лікарські, це 280 видів пернатих і близько 50 видів ссавців.

Розташований на одному з магістральних шляхів пташиних перельотів, заповідник дає притулок і їжу майже 300 видам пернатих. Серед них є досить унікальні й рідкісні види. Наприклад, чорноголові чайки в такій кількості не гніздяться більше ніде у світі. Або релікт пташиного царства – орлан-білохвост. Тут можна зустріти фазанів і оленів, зайців і лисиць, диких кіз і кабанів, сірих і білих чапель, пеліканів і лебедів, почути солов'я й іволгу.

На початку 60-х років XX століття люди почали відроджувати Гілею на Кінбурнському півострові. Тут уже підросли зелені ряди молодого соснику, почав формуватися мікроклімат, подібний якому важко знайти на усьому північному узбережжі Чорного моря. Аерозолі морського повітря, насиченого запахами хвої і степових трав, складають його цілющу основу. Із пустельного кутка, випаленого тисячолітнім сонцем, морський берег півострова перетворився на одну з прекрасних здравниць Чорномор'я.

До території Чорноморського біосферного заповідника належить лише мала частина Кінбурнського півострова. Багато років цей малонаселений і важкодоступний куточок Миколаївської області залишався майже поза сучасною цивілізацією. Сьогодні тут розташовано три невеликі села – Покрівка, Василівка і Покровське, де постійно проживає близько 800 чоловік.

Можливо, саме завдяки заповідній природі, Кінбурнська коса завжди приваблювала людей творчих професій. Ці місця облюбували художники, тут знаходять натхнення письменники, тут набираються сил і здоров'я городяни, які втомилися від шуму і метушні. Місцеве населення зберігає свій традиційний уклад життя і своєрідний колорит, живе у єднанні з природою.

Ця смужка суші, яку у ясну погоду добре видно з високого очаківського берега, тягнеться зі сходу на захід паралельно материку, відокремлюючи Дніпровсько-Бузький лиман від Чорного моря. Півострів цей довгий (близько 40 кілометрів) і вузький, найширше місце коси – не більше десяти кілометрів. А у найвужчому місці однією ногою можна стати в море, іншою – у лиман.

Кінбурнська коса – чи не самий опоетизований куточок Миколаївщини. Багато поетів і прозаїків присвятили цій благословенній землі свої твори, твори про яскраву історію, мальовничу природу, самобутні характери жителів Кінбурна. Героїчна історія цієї землі відбита в романі “Кінбурн” українського письменника, уродженця Покрівки Олександра Глушко, про нинішні реалії життя коси можна дізнатися в романі “Червона риба” українського письменника Івана Григурко. Кінбурну присвячували свої твори художники і письменники з Києва, Москви, Одеси і багатьох інших міст.

Кінбурнська коса – унікальний природний комплекс нижньодніпровських пісків, це мозаїка піщаних степів, природних гайків і дібров, водно-болотяних об'єктів і штучно створених соснових насаджень. Тут спостерігається значна кількість рослин ендемічних (тобто таких, що ростуть тільки тут), а також рідких і зникаючих видів, що знаходяться під охороною (береза дніпровська, чабрець дніпровський, волошка короткоголова тощо). На цій території близько 60 видів тварин, занесених у Червону книгу України. Серед них скарабей священний, гадюка степова, ходулочник, сліпиш піщаний. Цей район є природним міграційним шляхом багатьох видів птахів, місцем їхньої концентрації, гніздування й зимівлі. З огляду на все це, з метою збереження біологічної і ландшафтної розмаїтості, забезпечення організованого відпочинку трудящих і потреб місцевих жителів, у 1992 році рішенням Миколаївського обласної ради на території півострова був створений регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса” площею 17890,2 га, з яких 5631,3 га акваторій.