СТАТИСТИКА ВІДВІДУВАНЬ

5611459
Сьогодні
Вчора
На цьому тижні
Цього місяця
Попереднього
Загалом
1022
3463
8153
82279
142062
5611459

Ваша ІР адреса: 54.226.175.101
2019-03-20 06:00

Календар

Березень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
25 26 27 28 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Миколаївщина

Заповідне урочище „Лабіринт” Друк E-mail

Заповідне урочище “Лабіринт”, що знаходиться біля села Трикрати Вознесенського району, пов'язано з ім'ям Віктора Петровича Скаржинського. Місцевий поміщик, людина досить прогресивних для того часу поглядів, він прославився під час Вітчизняної війни 1812 року. Коли наполеонівські війська вторглись у Росію, Скаржинський на свої кошти сформував у Трикратах кінний загін ополченців з 200 чоловік і повів їх на війну із загарбниками. Волонтери Скаржинського відзначилися в походах 1812-1814 років.

Саме Скаржинський був піонером степового і полезахисного лісорозведення в наших краях. А почав він з того, що в 1819 році біля свого маєтку на обох берегах річечки Арбузинки розпланував Лабіринт. Ліс закладався десятки років із наполегливістю й упертістю. З усіх усюд, навіть із заморських країв, надходили до степового села саджанці.

Через Арбузинку Скаржинський поклав кладку з тесаного граніту, штучними дамбами перегородив плин, створив химерні ставки, водоспади. Тут нараховувалося 40 гребель. Вода зрошувала луги, на березі Арбузинки з'явилися багатий фруктовий сад, виноградник, плантація шовковиці. Уражав своєю розмаїтістю дендрарій - тут росло понад 200 порід дерев. А на 400 га був посаджений ліс, переважно дубовий. Він укоренився, прийшов через десятиліття до нас живим пам'ятником праці тисяч селян.

У Лабіринт попадаєш прямо із сільської вулиці. Найбільша цінність урочища, його основа і серцевина – дуби. Старі, високі й могутні, їх 348, трикратських дубів, яким не менше 150 років. Кожний під номером, кожний узятий на облік і охороняється законом як пам'ятник природи.

Лабіринт рішенням обласної ради затверджений пам'ятником садово-паркового мистецтва місцевого значення. Під охорону узяті усі до єдиного старі дуби і 247 га лісового масиву.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:55
Степок. Володимирівська дача Друк E-mail

Поруч із Володимирівським лісом збереглося 11 га справді цілинного степунедоторканого, первісного. Ніколи ця земля не знала плуга, не бачила коси. Буйне різнотрав'я: пирій і ковила, мишачий горошок, лобода, деревій, польовий в'юнок, щавель, молочай... Легше назвати, яких трав тут нема, аніж перелічити ті, що ростуть. Але більше за все – злакових реліктів. Ця ділянкапам'ятник природи державного значення.

Лісовий масив площею 1283 га неподалік від села Володимирівка Казанківського району був закладений більше ста років тому. Тут ростуть дуби, сосни, є ділянки гледичії, акації, смородини. Володимирівська дача – ареал поширення лікарських рослин. Тут збирають бузину, глід, шипшину, листя кропиви, звіробій, спориш та інші корисні плоди і трави. Справжня зелена аптека! В урочищі водяться козулі, зайці, дикі кабани, навіть лосі.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:55
Пелагеївська церква Друк E-mail

Небагато знайдеться в Україні храмів, де, без перебільшення, відчуваєш присутність Бога. Церква Архістратига Михаїла, чи, як її ще називають, Свято-Михайлівська чи Пелагеївська, стоїть вдалині від великих міст і магістральних шляхів. Храм побудовано у 1904 році з ініціативи купця Сидора Дуриліна на дивно мальовничому березі Інгулу (тепер тут Софіївське водоймище), недалеко від села Софіївка Новобузького району. Дуже недовго простояла ця гарна, з 12-ма хрестами на куполах, церква у своєму первісному вигляді. У 30-х роках минулого століття храм прийшов у запустіння. І тільки в останнє десятиліття XX століття церква почала відроджуватися. З 1996 року тут діє Свято-Михайлівський жіночий монастир.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:54
Єланецький степ Друк E-mail

Розташування заповідника

У 1996 році з метою охорони найбільшої у Північно-західному Причорномор'ї ділянки цілинного степуУказом Президента України на території Єланецького і Новоодеського районів був створений природний заповідник “Єланецький степ” площею 1675,7 га. Це перший і поки що єдиний степовий заповідник у Правобережній Україні.

Історія його створення почалася досить давно. У 1978 році тут було організовано заказник місцевого значення "Роза" площею 300 га. У 1982 році вже на площі 976 га було створено ландшафтний заказник місцевого значення "Єланецький". У 1990 році з ініціативи місцевих природоохоронців та після неодноразових звертань учених було прийнято рішення про резервування 2000 га під майбутній заповідник "Єланецький", а в липні 1996 року вийшов Указ Президента України про створення заповідника, який дістав остаточну назву "Єланецький степ". Від тих часів у заповіднику лишились зоопарк та "Палац природи". Перший був створений у заказнику "Роза" в 1978 році за допомогою фахівців з "Асканії Нова". Це огороджена ділянка степу площею 70 га, де в напіввільному стані утримуються бізони, кулани, олені плямисті та муфлони. Так званий "Палац природи" був побудований у 1979 році з метою налагодження відпочинку та екологічної освіти дітей і юнацтва. Він чудово вписується в оточуючий ландшафт і складається з красивої триповерхової будівлі оригінальної архітектури та ряду допоміжних споруд (обсерваторія, їдальня, душові, відкриті майданчики тощо).

Згідно з фізико-географічним районуванням, заповідник "Єланецький степ" розміщений у межах Дністровсько-дніпровської провінції Північностепової підзони Степової зони, на південному заході Східноєвропейської рівнини, на степових відрогах Придніпровської височини Південнобузько-Дніпровського межиріччя.

Клімат на цій території помірно континентальний з теплим тривалим літом, малосніжною зимою, дефіцитом вологи, частими посухами та суховіями. Середньорічна температура повітря + 8 °С, середня січня ­– 4 °С, а липня + 21, 22 °С. Максимальна температура (липень) сягає + 38 °С, мінімальна (січень) –23 °С. Середня тривалість безморозного періоду на грунті 150-160, а в повітрі 170–185 діб. Вегетаційний період триває 215–220 діб. Заморозки закінчуються в кінці березня – на початку травня, а починаються у другій половині вересня – першій декаді жовтня. Зими малосніжні, з частими відлигами, проте в окремі роки ґрунт може промерзати на глибину до 54 см. Середньорічна сума опадів 438 мм, найбільша їх кількість (до 300 мм) випадає у вигляді злив у теплу пору року, особливо в червні–липні. Для другої половини літа характерні сухість повітря і суховії. Весни також посушливі і супроводжуються суховіями, навіть пиловими бурями. В середньому протягом року буває 16-20 днів із суховіями. В холодну пору року переважають північно–східні, а в теплу північно–західні вітри.

Територія заповідника являє собою яружно–балковий комплекс, який включає нижню частину кількох великих балок (Прусакової, Орлової та Рози) і належить до гідрографічної мережі річки Громоклії – лівої притоки ріки Інгул. Днища балок широкі, здебільшого вирівняні, а схили подекуди порізані різними за розмірами, як правило, сильно задернованими ярами. Крутизна схилів звичайно не перевищує 15°, але в окремих місцях досягає 30–40° і більше.

Найпоширенішими ґрунтоутворювальними породами на плакоріях є леси, а на схилах балок вапнякова жорства, мергелі та суглинки. У ґрунтовому покриві переважають малогумусні й щебенюваті чорноземи, а також виходи лесів та елювію вапняків. Характерною ознакою ландшафту заповідника, яка надає йому мальовничості, є виходи вапняків, котрі місцями утворюють досить високі і круті стінки. Подекуди по днищах балок виходять червоні граніти, чиї великі, окатані водою брили виглядають дуже красиво.

Постійних водотоків на території заповідника немає. По днищах балок проходять русла струмків, які наповнюються водою лише навесні та під час дощів і літніх злив. Проте завдяки особливостям геологічної будови (наявності кількох шарів водопідпірних глеїв) тут існує принаймні три водоносних горизонти, водою яких наповнюються колодязі та джерела, а в Прусаковій балці утворилися досить великі заболочені ділянки, де вода зберігається навіть у посушливі сезони. Від численних колись джерел води у заповіднику залишилось лише одне. Внаслідок бездумної оранки більшість з них зникла під шаром ґрунту, що змивається з навколишніх ланів. З часом, за умови перегляду засобів землекористування, вони можуть відновитися і знову стати прикрасою цих місць.

Територія заповідника, незважаючи на відносно невеликі розміри, характеризується значним різноманіттям. В ньому широко представлені елементи яружно-балкової системи (схили різної крутизни, рівчаки, відшарування вапняків та гранітів, тимчасові і постійні водотоки тощо), ростуть природні та штучні деревно-чагарникові насадження, є плакорні ділянки, а також залишки гідротехнічних споруд тощо. Це, у свою чергу, зумовлює багатство рослинного і тваринного світу.

Флора заповідника

За складом і територіальним розподілом рослинності заповідник "Єланецький степ" помітно відрізняється від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають перелоги різного віку. Через це одним з основних завдань заповідника поряд з охороною ділянок цілинного степу є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках. Це дуже важливий і актуальний напрям діяльності, який надає заповідникові особливого значення. Відбитком недавнього господарського освоєння території заповідника (інтенсивне випасання худоби, оранка, проведення лісомеліоративних заходів) є наявність у складі його флори великої кількості бур'янів і культивованих (здичавілих, випадкових, висіяних та інтродукованих) рослин (69 видів, або 21,7 %).

Водночас природна рослинність заповідника є надзвичайно багатою і різноманітною. Вона представлена переважно справжніми степами різних варіантів та їх кам'янистими різновидами, а також лучно-степовими, лучними, лучно-болотними та оригінальними чагарниково-деревними комплексами. У 1997 році тільки судинних рослин у заповіднику налічувалось більше 418 видів. За кількістю переважають степові та лучно-степові види. У складі флори зареєстровано багато регіонально-рідкісних, ендемічних видів і тих, що занесені до Червоної книги України. Виявлено рослинні угруповання, які занесено або буде занесено до Зеленої книги України. Зокрема, 17 видів занесено до Червоної книги України (5 видів ковили: волосиста, Лессінга, найкрасивіша, українська та вузьколиста; астрагали: шерстистоквітковий та пухнастоквітковий, сон чорніючий, дрік скіфський тощо) і 7 видів рослин з Європейського червоного списку (наприклад, гвоздика ланцетна, смілка бузька, карагана скіфська, перлівка золотолускова тощо). Ендемічних рослин тут 32 види.

Різноманіття рослин у всі сезони створює неповторну красу краєвидів заповідника, забарвлює їх у різноманітні кольори, одягає степ у пухнасті ковилові ковдри, прикрашає його квітучим різнотрав'ям.

Фауна заповідника

Тваринний світ, незважаючи на значну освоєність навколишніх територій та наслідки колишнього господарювання в самому заповіднику, зберіг головні зональні особливості.

На території сучасного заповідника та його найближчих околиць мешкає приблизно 1500 видів безхребетних тварин, з них 158 видів (більше 10 %) є рідкісними або регіонально-рідкісними і потребують охорони. Більше третини їх занесено до Червоної книги України (16 видів перетинчастокрилих, зокрема, сколія степова; джмелі: моховий, лезус вірменський, глинистий і яскравий; 32 види метеликів, у тому числі бражники олеандровий, дубовий, скабіозовий, мертва голова, махаон, подалірія, поліксена) і до Європейського червоного списку (сатурнія грушева, товстун багатобугорчатий, дибка степова всього 8 видів). Близько 40 % безхребетних становлять мешканці степу, а решту – різних деревно-чагарникових угруповань, лук та види, що не віддають переваги жодному біотопу. Дуже цінним і різноманітним виявився комплекс комах – природних опилювачів рослин (дикі бджоли, джмелі тощо).

Загальна кількість зареєстрованих у заповіднику та на прилеглих ділянках хребетних тварин у 1997 році становила 113 видів. З них 15 видів (більше 13%) включено до "червоних списків" різного рівня (полози чотирисмуговий та жовточеревий, шпак рожевий, балобан, лунь польовий, лежень, тхір степовий, борсук тощо). Найбільшим різноманіттям відрізняються птахи 66 видів, потім ссавці 34 види. Плазунів виявлено 7, а земноводних 6 видів. Серед земноводних домінує ропуха зелена, а серед плазунів ящірка прудка. Вражає велика щільність популяції полоза чотирисмугового, або Палласового, який трапляється майже на всіх ділянках заповідника, проте перевагу віддає стрімким, місцями кам'янистим і не дуже зарослим чагарниками схилам балок. Серед птахів є мешканці відкритих просторів та деревно-чагарникових заростей, а також види, що живляться у степу. Домінують жайворонок польовий та щеврик польовий, численними є чекай лучний, славка сіра, вівсянка садова, припутень та інші. Надзвичайно багато для такої невеликої території хижаків, насамперед дрібних соколів, лунів, сов. 3 інших цікавих видів трапляється сиворакша, хоч вона дедалі більше стає рідкісною в Україні, кам'янка-танцюристка, шпак рожевий та лежень. Серед ссавців переважають дрібні гризуни, зокрема нориця лучна. Непогано почувається байбак, який нині тримається трьома колоніями загальною кількістю близько 100 особин (більшість з них так і залишились у вольєрі, куди цих звірів було випущено на початку 80-х років). 3 хижих ссавців переважає лисиця, у невеликій кількості трапляється борсук, зрідка заходить вовк. Через велику кількість лисиць на досить низькому рівні утримуються популяції куріпки, фазана, зайця русака та байбака. 3 диких копитних в заповіднику мешкає козуля, зустрічається дикий кабан.

За складом рідкісних, ендемічних і тих представників флори та фауни, що занесені до Червоної книги України, заповідник "Єланецький степ" безумовно має велике наукове та природоохоронне значення. Однак не менш важливим є сприймання його як частки ландшафту Правобережжя України, що в природному стані майже не зберігся. Головною і невід'ємною складовою цього ландшафту є тварини та рослини, які поки що не стали рідкісними, але зумовлюють зональну своєрідність регіону, і без них неможливо уявити собі степ. Зберегти цей ландшафт у всій його цілісності головне завдання заповідника. У ньому є всі умови для відновлення природних рослинних комплексів, акліматизації деяких рідкісних видів тварин та репатріації окремих степових видів рослин, які були втрачені внаслідок антропогенної трансформації довкілля.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:53
Над Кодимою Друк E-mail

Якщо пройти від села Кримки болотяним лугом, перебратися по потемнілій дерев'яній кладці через Кодимураптом пірнеш у зелений шум. Лопочуть на вітрі акації, солідно ворушать листям красені-дуби. Звідси, від Кодими, починається Катеринівський ліс. Його заклали у тридцяті роки минулого століття на сипучих пісках. Важко приживалися дерева, особливо сосни, що складають нині велику частину лісу. Але тепер тут на 1,5тисячах гектарів росте понад десяток порід дерев -дуби, верби на болотах, ясені, граби, клени, білостовбурні берези...

Ліс обвивають численні рукави Кодими, що здебільшого поросли очеретами, осокою і верболозом. Тут кілька лісових озер. Водойми, покриті густою кугою, місцеві жителі називають сагами. Саги оточують досить великі ділянки суходолу, утворюючи Казенний острів. Якщо забратися сюди рано ранком, то, здається, бачиш природу в її первісній красі. Причаївшись за деревом, можна спостерігати за граціозними оленями і швидконогими козулями. У різноголосиці пташиного гомону виділяються сольні арії солов'їв. Іноді “сигналять” самці-фазани. Якщо повезе, зустрінете дику свиню з виводком – смугасті поросята лакомляться жолудями і грибами, риють землю, вишукуючи їстівне коріння.

У лісі над Кодимою серед безлічі дерев є і такі, котрі привертають увагу своєю незвичайністю, навіть унікальністю. Наприклад, ялиновий гай – цілий гектар! – єдина в області така посадка. На південних пісках, під палючим сонцем – це досить рідке явище. Адже, доглянута, ялина укоренилася там, де раніше ніколи не росла. Тому і цінність цього гайка велика, і віднесений він до пам'ятників природи. Виділяється і стара верба посередині Катеринівського лісу. Вона втричі, чи й навіть, вчетверо старіша за увесь цей лісовий масив. Лісу ще не було, коли верба стояла в розквіті. В іншому кінці лісу, майже під самою Кодимою, ще один пам'ятник природи – три дуби. Дубам цим теж набагато більше років, ніж рукотворному лісу – більше ста. А навколо – сорокарічні сосни. Прекрасний змішаний ліс. Дуб надає йому міці, сосна –аромату, береза – витонченості, ялина – шляхетності.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012, 08:53