Культура та суспільство
| ЕКОНОМІЧНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ СТАН МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ НАПРИКІНЦІ XIX СТОЛІТТЯ |
|
 |
З 80-х років XIX ст. Миколаївщина входила до району, який став одним з провідних товарнозернових центрів країни головним експортером хліба. Щороку звідси за кордон вивозилось мільйони пудів зерна, переважно пшениці. Серед ринків сільськогосподарських робітників, що створювались на півдні наприкінці XIX ст., були й населені пункти сучасної області: Мостове, Казанка, Новий Буг, Вознесенськ, Миколаїв, Голта. Тут збиралися десятки тисяч робітників з Київської, Полтавської, Чернігівської, Кам’янець-Подільської, Волинської, Харківської, Орловської, Могильовської, Курської губерній. Так, лише в 1897 році на лікувально-продовольчих пунктах цих ринків зареєстровано 35 573 чоловіка.
Розвиток промисловості краю прискорився з відкриттям Миколаївського торгового порту (1862 р.) і будівництвом залізниць Голта—Балта (1867 р.), Голта—Єлисаветград (1868 р.), Миколаїв—Знам’янка (1873 р.). Великим містом з суднобудівними й машинобудівними заводами у ці роки стає Миколаїв. В Ольвіонолі та Голті (сучасному Первомайську) вступають у дію пивоварний завод (1870 р.), водяно-вальцьовий млин (1873 р.), чавуноливарні і механічні заводи Гейне (1875 р.) і Фаатца (1895 р.), гранітні кар’єри тощо. У Вознесенську створюються шкіряні, гончарні, виноробні підприємства, завод сільськогосподарських машин шпехта, розширюється виробництво цегли, вапна, розробляються поклади будівельного каменю. Споруджуються заводи черепично-цегельний — у Кронауській волості (1877 р.), цегельний — в Очакові (1880 р.), винокурні: у Благодатному, Ганнівці, Кашперо-Миколаївці, вапняний і цегельний у Варварівці (1900 р.), підприємства Синюшино-Брідського борошномельного акціонерного товариства (1895 р.), мигіївський млин Скаржинського (1905 р.) тощо.
Протягом останньої третини XIX ст. і першого десятиріччя XX ст. кількість промислових підприємств на території сучасної області зросла майже в 3 рази. На 1911 рік їх було 56, в т. ч. 50 — у Миколаєві. Крім того, діяло близько 1 тис. кустарно-ремісничих майстерень. З розвитком промисловості зростало населення. За 35 пореформених років міське населення Миколаївщини збільшилося майже у 6 разів і становило в 1897 році 125 430 чоловік (понад 28 проц. загальної кількості населення), в т. ч. у Миколаєві — 92 012, Вознесенську — 15 748, Очакові — 10 786, Ольвіополі — 68842. На кінець 900-х років на підприємствах, підпорядкованих нагляду фабричної інспекції, працювало близько 6500 чоловік, з них майже 80 проц. зосереджувалося в Миколаєві. Абсолютна більшість миколаївських робітників — 91 проц. була зайнята на 17 металообробних підприємствах, які випускали понад 90 проц. промислової продукції міста. Значною була концентрація виробництва та робочої сили на підприємствах населених пунктів, що входять тепер до Первомайська.
Жахливими були умови праці робітників. Наприкінці XIX — на початку XX ст. робочий день на підприємствах тривав 11—13, а в деяких випадках і 14 годин. Мізерна оплата праці не давала змоги навіть кваліфікованим робітникам прогодувати себе і сім’ю. Так, денний заробіток кадрового робітника Миколаївської верфі становив 1 крб. 20 коп.— 1 крб. 40 коп.; вознесенського майстрового — від 1 крб. до 1 крб. 10 коп.; поденного чорнороба — 45 коп. За кожну дрібницю робітників штрафували. Відсутні були охорона праці, техніка безпеки. Згубно відбивалися на здоров’ї робітників, їх побуті вкрай погані житлові умови.
З кожним роком наростало невдоволення робітничого класу та селянства своїм становищем. На революційний рух трудящих Миколаївщини спочатку певною мірою впливала діяльність народницьких організацій. У 1874—1875 рр. в містечку Миколаївці Ананьївського повіту ідеї народників пропагував учитель В. І. Тельє. Серед селян Херсонського повіту, зокрема посаду Висунська, а також серед робітників і матросів Миколаєва у ці роки вели роз’яснювальну роботу члени «Миколаївської комуни» — революційного гуртка студентської молоді, очолюваного Ф. Юрковським. Народницький гурток морських офіцерів з 1877 по 1882 рік діяв у Миколаєві.
У 70-х роках XIX ст. сталися значні селянські заворушення в Херсонському і Ананьївському повітах. Наляканий розмахом цих подій, царський уряд у 1881 році оголосив у губернії стан посиленої охорони. Незважаючи на це, протягом 1881 — 1888 рр. на території сучасної області відбулося понад 120 селянських виступів (із загального числа 332 по губернії). Селяни травили посіви, відмовлялися від оплати податків, підпалювали економії тощо.
Першим порівняно організованим виступом робітників на Миколаївщині був страйк у Миколаївському порту і на верфі 1871 року. Велике значення для формування політичних вимог миколаївських робітників мав їх зв’язок з «Південноросійським союзом робітників», створеним у 1875 році в Одесі. Наприкінці XIX — на початку XX ст. боротьба робітничого класу активізувалася. Найбільш значними виступами цього часу були страйки миколаївських суднобудівників і портовиків (1897—1898 рр.), страйк робітників, зайнятих на будівництві броненосця «Потемкин» (травень 1900 року). Пролетарі Миколаєва, Голти та Ольвіополя брали активну участь у загальному страйку на півдні Росії влітку 1903 року. їх виступи були бойовими й організованими, в чому велика заслуга соціал-демократів. Створений 1897 року в Миколаєві «Південноросійський робітничий союз», який проіснував до січня наступного року, мав зв’язки з київським «Союзом боротьби за визволення робітничого класу», з катеринославськими й одеськими робітничими організаціями. З 1898 року в Миколаєві починають організовуваться робітничі марксистські гуртки, а в 1900 році виникає комітет РСДРП. В цьому ж році соціал-демократичний гурток марксистського напрямку створюється і у Вознесенську. Багато уваги приділяв Миколаївській організації В. І. Ленін. У листі з Парижа, надісланому в 1903 році Організаційному комітету по скликанню II з’їзду РСДРП, він радив братися «негайно і активніше за підготовку комітетів, намічання делегатів, завоювання Миколаєва й Одеси. Головне,— підкреслював В. І. Ленін,— забезпечити цілковиту певність у безсумнівній більшості рішучих іскрівців». В ході підготовки до II з’їзду РСДРП Миколаївський комітет, керуючись настановами В. І. Леніна, розгортав велику роботу по згуртуванню партійних сил.
Після II з’їзду РСДРП миколаївські та вознесенські більшовики, повністю схваливши ленінську програму, організаційні принципи і тактику партії, повели рішучу боротьбу проти розкольницьких дій меншовиків. У січні 1904 року Миколаївський комітет прийняв резолюцію, в якій, схваливши рішення II з’їзду партії і висловивши повне довір’я обраному на з’їзді ЦК, піддав гострій критиці меншовиків.
Проводячи велику революційну роботу серед робітників, більшовики приділяли значну увагу селянському рухові. На початку XX ст., коли в селах Ананьївського, Херсонського, Єлисаветградського повітів лютував голод, селяни громили поміщицькі маєтки, забирали хліб, реманент, корми для худоби, проганяли збирачів податку. Тільки в 1904 році на Херсонщині було спалено 54 поміщицькі маєтки.
Джерело: http://ukrssr.com.ua/mikolayivska/ekonomichniy-i-politichniy-stan-mikolayivskoyi-oblasti-naprikintsi-xix-stolittya