Історичні особистості
| Волобуєв Михайло Сидорович (1903-1972) |
|
 |
Визначний український економіст, один з чільних теоретиків ідеї економічної самостійності України.
Народився 24 січня 1903 р. в м. Миколаєві в родині службовця. Закінчив Миколаївську гімназію. Вищу освіту здобув екстерном – закінчив економічний відділ Харківського інституту профосвіти, а в 1922 р. направили у Вінницю керувати таким самим відділом. Наступного, 1923 р. став працювати в тодішній столиці України – Харкові – у Головкомосвіті. Там він почав викладацьку діяльність в Інституті народної освіти, фінансовому технікумі, став професором політекономії, завідував кафедрою механіко-машинобудівного інституту (1930-1933).
Саме в Харкові він упевнився, що слово й діло правлячої партії дуже розходилися. Чітке бачення антиукраїнської колоніальної політики Москви щодо України й спонукало його написати й опублікувати свою унікальну працю “До проблем української економіки” в теоретичному журналі “Більшовик України” (№№ 2, 3, 1928).
Після Переяславської ради України з Москвою, вказує економіст, остання поступово задушила зовнішню торгівлю України і перетворила її на свою колонію. Російські купці та фабриканти заволоділи продуктивними силами України, висотали з неї матеріальні, людські, фінансові ресурси. Адже на численні загарбницькі війни, які майже постійно вела Російська імперія, вона потребувала все нових і нових ресурсів.
Волобуєв робить висновок, що у XVIII ст. українська економіка була розвиненіша, ніж російська. Україна й тоді інтенсивно торгувала з Європою, на відміну від Росії через її відсталість.
Дехто продовжує твердити, що саме російська адміністрація Півдня України на чолі з Потьомкіним мало не принесла туди цивілізацію. Це в той час, коли саме вона прийшла, показав на грунтовних матеріалах Волобуєв, підтверджує останніми дослідженнями професор-економіст Запорізького університету А.Бойко, то знищила перші й найпередовіші в тодішній Європі фермерські господарства, якими були запорозькі зимовники. Так вважав і славнозвісний авторитет М.Грушевський.
Волобуєв довів, що й за СРСР дискримінаційне становище української економіки та нашого народу збереглося. Основні капіталовкладення йшли на Урал, інші райони Росії, надто великий відсоток бюджету України йшов на потребу інших республік.
Одночасно накреслив свій обгрунтований план виходу України з колоніального становища. Заперечуючи російську теорію єдності економіки всієї російської імперії, він довів, що Україна здавна історично оформлений, народногосподарський організм, який має власні історичні, і власні майбутні шляхи розвитку. Тому треба наділити українські економічні відомства правами дійсного керівництва всім господарством України, бюджет має затверджуватися тут, союзний Держплан повинен виконувати лише загальнодирективні функції та ін.
В пізнішій публікації того ж журналу Волобуєва звинуватили, що він створив обгрунтування теорії про конечність і необхідність виходу радянської України із СРСР. Врешті, так воно й було. Мислячи чесно і неупереджено, прийшов до думки про природність і необхідність саме самостійного розвитку національних економік. Звичайно, не він один бачив, що за словами Москви про “рівноправність” стоїть імперське прагнення вивищити Росію за рахунок інших завойованих народів, уже тоді бачив оту горезвісну тенденцію московського керівництва узалежнювати всілякими можливими способами Україну та її економіку від Росії, накидати на неї залізні пута, які й в умовах становлення незалежної держави ще довго будуть відчуватися.
М.Волобуєв не побоявся тоді виступити із своєрідним протестом проти тодішньої ситуації. Акцентував увагу на факті, що економічне питання є центральною частиною національної проблеми, проблеми національного відродження та розвитку. Так, він стверджував: “Ліквідація “провінціального становища” нашої мови, нашої літератури, нашої культури взагалі буде наслідком забезпечення України нестриманого розвитку продуктивних сил, забезпечення її становища, оформленого і закінченого національно-господарського організму”. Вважаємо, що це абсолютно сучасна думка. Тож недаремно сучасні недруги Української держави все роблять для того, щоб економіка України не розвивалася, щоб людність залишалася бідною, бо таких легше прибрати до рук.
Публічне викриття М.Волобуєвим колоніальної політики Росії щодо України викликало відразу організовану зливу викриттів та звинувачень у некомуністичному мисленні та антирадянщині.
Як відомо, у 30-х роках правляча комуністична партія вела широку кампанію ідейної і фізичної, кривавої боротьби з “українським буржуазним націоналізмом” та його різновидами – “шумськізмом”, “хвильовизмом”, “скрипниківщиною”, під акомпанемент шаманських заклинань про відданість пролетарському інтернаціоналізму керівна Москва і керівна партія вели агресивну, великодержавну, шовіністичну політику, антиукраїнську за своєю сутністю.
Після виступів М.Волобуєва з¢явився ще один різновид – “волобуєвщина”. Скликалися збори, наукові конференції, публікувалися обурені виступи. Спочатку його самого не чіпали, але змусили надрукувати “покаянного” листа в тому ж журналі. Згодом знову змусили написати листа проти… “волобуєвщини”, провели обшук, арештували. Його справу розглядала трійка колегії ДПУ, і в 1934 р. відправила на заслання до Казахстану на 5 років.
І все ж М.Волобуєв вижив. На три його звертання до комуністичного ЦК про реабілітацію навіть не відповіли. Під час війни за завданням НКВС працював у друкованій німцями газеті “Кубань”, де за завданням редакції їздив краєм і одночасно збирав відомості про фашистські війська.
По війні працював завідувачем кафедри економіки Ростовського інституту народного господарства, на фінансово-економічному факультеті. Потім перейшов до Донецького торговельного інституту (1961), але через бронхіальну астму не зміг проживати в Донбасі і повернувся до Ростова. В 1957 р. був реабілітований, Харківський обласний суд справу припинив “за недостатністю зібраних доказів”.
Помер у Ростові 20 червня 1972 р.
Сучасний відомий вчений-економіст О.Савченко, який мав пряме відношення до підготовки Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), писав, що миколаївець М.С.Волобуєв ще в 1928 р. написав розділ цього доленосного державного документа, а точніше, став ідейним натхненником VI розділу Декларації, який має назву “Економічна самостійність”.
І на закінчення ще про таке, що має певне відношення і до інших нарисів цієї книги.
До останнього часу дехто дуже полюбляє твердити, що ідея незалежної Української держави – то, мовляв, мало не вигадка західних українців. А східні до того ніколи не додумувалися. Тим часом, це – елементарна неправда, цинічна, брудна політика, розрахована на простаків та неграмотних. Візьміть наукові дослідження та популярні книжки тільки південних українців, скажімо, керченця І.Лики, одесита Ю.Липи, бердянця Т.Зінківського, мелітопольця Д.Донцова, херсонців Є.Маланюка, Яра Славутича (Григорія Жученка), дніпропетровця Д.Яворницького, миколаївців М.Аркаса, Ілька Борщака та багатьох ін., творчість яких тепер стала нам доступною, і ви переконаєтесь, що більшість теоретиків-вчених, політиків чи письменників, які стали творцями української національної ідеї – вихідці зі східної та південної України.
Нічого дивного тут немає. По-перше, Схід і Південь численніші. По-друге, на Заході був більш благодатний грунт, умови, бо цей регіон входив хоч і до чужих, все ж таки конституційних держав, з більш ліберальними режимами, ніж в Російській імперії, чи тоталітарному СРСР. По-третє, ми ж єдиний народ, і маємо в головних проявах спільний менталітет, а деяка різниця виробилася під гнітом двох різних імперій, Польщі, Угорщини, Чехословаччини та Румунії.
Джерело: Шкварець В.П., Шитюк М.М., Гузенко Ю.І., Давиденко В.М., Кіщак І.Т., Кириленко Т.В., Паліюк В.П., Рагулін В.Я., Семко Л.І., Соболь П.І., Корифеї української науки. Нариси про видатних діячів науки і техніки. - Миколаїв: Видавництво “Тетра”. – 2000. – С.111-113