СТАТИСТИКА ВІДВІДУВАНЬ

7046049
Сьогодні
Вчора
На цьому тижні
Цього місяця
Попереднього
Загалом
6676
6222
33225
82476
279935
7046049

Ваша ІР адреса: 3.231.229.89
2019-12-13 21:18

Календар

Грудень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
25 26 27 28 29 30 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31 1 2 3 4 5

Миколаївщина

Заповідники в історичному розрізі Друк E-mail

Південь України. Благодатний край, де жаркий родючий степ зустрічається з прохолодою чорноморських хвиль, терпкі запахи чебрецю й полину змішуються із солоним рибним вітром морських просторів. Порізане цілющими лиманамизалишками древніх рік – узбережжя древнього Євксинського Понту. Вікно в середземноморський історичний простір, колиска європейської цивілізації. Житниця України. Край суднобудівників і хліборобів. Усе це - Миколаївщина.

ЇЇ землі – понад 24600 км2 – розкинулися в басейні нижньої течії Південного Бугу. З трьох сторін область межує з іншими регіонами України, а на півдні її територія займає кілька сотень кілометрів берегової лінії Чорного моря і його лиманів. Ця лінія робить дивні зиґзаґи, глибоко в сушу врізаються Дніпровсько-Бузький, Бузький, Тилигульський, Березаньський лимани, створюючи неповторну мозаїку водяних плес. Там, де зливаються русла рік Південний Буг і Інгул, розташований обласний центр – місто, що омивається з трьох сторін річковими водами – Миколаїв.

Історія степового Причорномор'я багата, своєрідна, насичена подіями. Цей край давно заселений, археологічні розкопки свідчать, що ще 15 тисяч років тому тут жили люди. Багато століть назад по сивим ковилам степів летіли кіммерійські вершники, а бородаті скіфи купали своїх коней у чистих водах Гіпаніса – Південного Бугу. Донині бурхливі літні зливи вимивають з тутешньої землі бронзові наконечники стріл, уламки грецьких амфор, почорнілі ольвійські монети, глиняні козацькі колиски. Давньогрецьке місто-держава Ольвія (нині – археологічний заповідник) недалеко від Миколаєва – невичерпне джерело наукових відкриттів. У різні епохи, заступаючи і витісняючи одне одного, на чорноморських берегах селилися племена трипільських хліборобів, кіммерійці, скіфи, сармати, греки. У перші сторіччя нашої ери ці місця поступово заселяли слов'янські племена, а з кінця X сторіччя територія нинішньої Миколаївщини увійшла до складу Київської Русі. До речі, саме по Дніпровсько-Бузькому лиману пролягав славетний торговий шлях “з варяг у греки”, і важливим пунктом на цьому шляху був острів Березань.

Багато чужинців намагалися заволодіти прибузькими землями – орди печенігів, половців, монголо-татар, а також литовці, кримські татари, турки спустошували цей край. І саме тут, на південному рубежі, у Дикому полі, ставали на захист рідної землі відважні лицарі волі – запорізькі козаки, грудьми закриваючи Україну від турецької і татарської зброї. Козацькі паланки були в ті часи вартовими прикордонними заставами. Достеменно відоме місце, де розташовувався легендарний Запорізький Гард, форпост українського козацтва на півдні України. Нині це одне із заповідних місць Миколаївщини – ландшафтний парк “Гранітно-степове Побужжя”. З кінця XVII століття господарчий розвиток краю пов'язаний з утворенням Запорізької Січі. Запорізькі й прибузькі козаки, незважаючи на численні небезпеки, уперто просувалися до моря, утворюючи острівці хліборобської культури. Степ, на який з півночі тиснула багата хліборобська культура, був просто приречений з'єднатися з морем. Це і відбулося в результаті російсько-турецьких воєн.

Подальша історія краю пов'язана з виходом Росії до Чорного моря і освоєнням причорноморських степів. У 1789 році в гирлі Інгулу почалося будівництво верфі, і вже через рік тут виникло місто, яке назвали Миколаєвом – на честь здобуття турецької фортеці Очаків у день Святого Миколая, заступника моряків. Незабаром, на початку XIX сторіччя, Миколаїв став центром Миколаївської губернії, місцем розташування штабу Чорноморського флоту. Колонізований степ перетворився на хлібні засіки, а Миколаїв став центром суднобудування, великим портом, з якого Росія відправляла на експорт значну частину вирощеного у цих степах хліба. Так визначилася спеціалізація краю, яка є актуальною і понині.

Рівнинна поверхня, що поступово знижується з півночі на південь, здавалося б, повинна робити природу Миколаївщини одноманітною, як усі степи. Дійсно, велика, південна частина регіону, розташована у межах Причорноморського низькодолу, має незначний рельєф. Тут на широких вододілах зустрічаються лише неглибокі замкнені низини (поди), що заповнюються навесні талими водами. Менша, північна частина області зайнята відрогами Придніпровської височини, сильно розрізана ярами, балками і долинами рік. Усе це робить природу Миколаївщини досить різноманітною, незважаючи на те, що лише близько 1% території області покрито лісами, а природна (типчаково-ковильна) рослинність збереглася лише по схилах балок. Тут зустрічаються унікальні куточки природи, які ретельно охороняються. Понад 120 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, регіональні ландшафтні парки “Кінбурнська коса” і “Гранітно-степове Побужжя”, частина Чорноморського біосферного заповідника, 45 заказників, 42 пам'ятника природи, два десятки парків, Миколаївський зоопарк (один із найстаріших та найкрасивіших в Україні), – усе це відноситься до золотого фонду регіону, цінностям, що не мають ціни.

Природно-кліматичні умови, значні рекреаційні ресурси – тривалий теплий період із середньодобовою температурою повітря на морському узбережжі +15°С, морські піщані пляжі (понад 70 км), мальовничі ландшафти берегів Південного Бугу, джерела мінеральної води, запаси цілющих грязей, особливо Тилигульського і Бейкушського лиманів, більше 11 тисяч гектарів лісових масивів, – усе це робить регіон привабливим для відпочинку.

Опубліковано: Понеділок, 17 вересня 2012